Ruins

28/11/2023

🔥 Сьогодні згадаємо графа Станіслава Скарбека, почесного громадянина Львова, землевласника, підприємця, вигадника й авантюриста, але водночас людини з щирим і відкритим серцем, романтика і мецената.

Станіслав Скарбек народився у 1780 році у родині шляхтича Рафала Людвига Скарбека у містечку Обертин, що на Франківщині.

Граф Станіслав досить рано втратив батьків. Тому протягом більшої частини свого життя йому доводилося постійно піклуватися про своє фінансове становище. Час від часу Скарбек потрапляв у неприємні ситуації і, на жаль, втрачав свої статки. Але це не зупиняло графа – за будь-яких обставин він продовжував свій рух і отримував від життя все по максимуму.

Скарбек провів багато часу у Відні, але його завжди тягнуло додому, адже він відчував, що зможе зробити щось цінне для своєї рідної Галичини…

І ось у 1833 році, у Львові, Скарбек за власний кошт розпочав будівництво театру, який згодом за масштабом посів третє місце в Європі після театрів у Мілані та Дрездені. А на його сцені виступали найвидатніші актори сучасності.

Наразі театр Скарбека носить назву Національного академічного драматичного театру ім. Марії Заньковецької. А чи багато людей знає, хто був його фундатором?

Цікаво, що новий театр не вгамував графа. У 1840 році, продавши його, а також 3 містечка та 28 сіл, граф Скарбек почав будувати свій «Заклад» – Доброчинний інститут для сиріт та убогих, що знаходився за 37 км від Львова.

Шикарна архітектура, стильний інтер’єр, мальовнича паркова зона, сад, оранжереї, озера, альтанки та, навіть, тюльпанове дерево – все це було зроблено Скарбеком та його послідовниками для тисячі бездомних дітей та стариків з Галичини. Тут, у Закладі, вони знайшли свій довгоочікуваний притулок, отримали знання та практичні життєві навички.

До речі, до викладання у Закладі залучалися найкращі вчителі того часу. А ще тут бували відомі актори, письменники та художники. Всі вони внесли свою лепту у розбудову цього унікального осередка благодійності.

На жаль, Станіслав Скарбек так і не побачив величі свого Закладу у повній мірі – він помер; його останки були перепоховані на території палацу, а потім зникли...

Між тим, розбудова Закладу тривала ще 27 років…

Сьогодні у приміщеннях Закладу знаходиться обласна психіатрична лікарня. Тут перебувають пацієнти з усієї України.

Тож Заклад – не руїна. Як і при графі Скарбеку, тут ще намагаються допомогти людям, і це головне.

Ruins 🇺🇦

04/11/2023

🔥 Поморянський замок у селищі Поморяни Золочівського району Львівської області – улюблена літня резиденція польського короля Яна ІІІ Собєського.

Перша згадка про Поморянський замок датується 1497 р. Тут була дерев’яна оборонна споруда, яка відігравала важливу роль під час неодноразових нападів румунів, татар та турків.

Згодом замок потрапив у власність Якуба Собєського, батька майбутнього польського короля, який витратив чимало зусиль, щоб посилити оборонну потужність замку.

На жаль, за деякий час Поморянський замок занепав. Але, дякуючи Богу, не назавжди…

Вже після 1661 р. господарем замку став польський король Ян ІІІ Собєський, один із найкращих полководців Європи, переможець над турками у битві під Віднем.

Собєський звів муровану будівлю, перетворивши замок на свою літню резиденцію, і робив все можливе для його процвітання. До речі, сюди часто навідувалися відомі особистості, відбувалися важливі переговори та проводилися розкішні бали…

Цікаво, що сам Ян Собєський народився у сусідньому Олевську. Можливо цим пояснюються його неабияке захоплення Поморянами?

Як би там не було, але кажуть, що час правління Собєського був найкращим періодом у розвитку Поморянського замку.

Потім маєток перейшов до родини Радзивілів, а потім, після пожежі 1771 р., – у власність родини Прушинських, які значно реконструювали замковий палац і зібрали там велику галерею картин визначних художників світу, таких як Леонардо да Вінчі, Рембрандт, Мікеланджело, Джорджоне та Тиціан, а також колекцію порцеляни, медалей, монет, печаток, мозаїк та ікон.

Серед останніх господарів Поморянського замку була родина Потоцьких, яка опікувалася маєтком до 1939 р.

За радянських часів у будівлі замку розміщувався райком КПУ, а згодом – ПТУ.

Численні цінності Поморянського замку зникли безвісти…

Сьогодні тут пусто. Скрізь руїни та хащі. Лише чутно, як «тусять» місцеві жителі на фоні унікальної пам'ятки архітектури…

Ruins 🇺🇦

22/10/2023

Сьогодні ми проходимо через найдраматичніші випробування…

Ми шукаємо захисту, сподіваючись, що врятувати нас зможе тільки віра.

Тому зазвичай ми вдаємося до прикладів віруючих людей, які свого часу, завдяки вірі, стояли міцно на ногах, не зважаючи на всі обставини долі.

Одним із таких прикладів є граф Ян Казимир Стецький, який жив у 1730-1820 рр. у Великих Мерирічах на Кореччині Рівненської області.

Під час свого життя Стецький зробив багато важливих справ: засновував стипендії для обдарованої молоді, допомагав бідним.

А у 1800 р. у Межирічах Стецький звів маєтковий комплекс родини з першим на Волині ботанічним садом.

Згодом, у 1807 р., граф заснував костел Святої Трійці у Невіркові, який став регіональним центром паломництва для римо-католиків.

Тут, у костелі, було захоронено серце Стецького після його смерті.

Решта останків родини була знайдена у костелі Святого Антонія…

Про віру Стецького та унікальні архітектурні пам’ятки Рівненщини дивіться у нашій новій відео-історії.

Ruins 🇺🇦

17/09/2023

🔥 "З дарів твоїх, Боже, жертвує тобі Ян Стецький, 1807…"

Цей надпис польською мовою можна побачити над головним входом у домініканський костел Святої Трійці, що у селі Невірків Корецького району Рівненської області.

Що ми знаємо про Яна Казимира Стецького? Те, що він був достатньо впливовою людиною: володів землями на Київщині та Волині, був коронним хорунжим, мав розкішний маєток у Великих Межирічах, засновував стипендії для обдарованої молоді та зрештою у 1807 році побудував за свій кошт костел Святої Трійці у Невіркові.

На той час споруда діяла як домініканський монастир. Хоча тут також молилися і прості люди.

Здається, що сам Стецький був доволі набожною людиною і проводив у костелі за Словом Божим достатньо багато часу.

У 1830 році польська еліта повстала проти російської імперії. Царська влада перейшла до репресій і заборонила діяльність монастиря.

А потім були перша та друга світові війни, волинська трагедія 1943-го і кулі, багато куль, сліди від яких ще і досі зберігають стіни та фрески геть зруйнованого костелу…

Кажуть, що тут після смерті було захоронено серце Яна Казимира Стецького. Мабуть, це його остання жертва за всіх нас нерозумних…

Ruins 🇺🇦

28/08/2023

🔥 Маєтковий палац у стилі класицизму. Перший на Волині ботанічний сад. Оранжереї та теплиці. Будинки для челяді, штучний став, стайня, псарня, фільварки та костел із родовим склепом…

Це все про маєток родини Стецьких, що знаходиться у Великих Межирічах Корецького району на Рівненщині.

У 1800 році місцевий панич Ян Казимир Стецький, один із колишніх господарів Межирічів, звів тут палац за проєктом відомого італійського архітектора Доменіко Мерліні. Будівля палацу у стилі ампіру славилася своїм елегантним зовнішнім виглядом та багатим внутрішнім вбранням, а також купою настінних розписів, картинами, меблями і бібліотекою.

Варто згадати, що Ян Казимир Стецький походив із давнього руського шляхетного роду; був коронним хорунжим та впливовим землевласником із наділами у Київщині та Волині.

Кажуть, що саме за часів Яна Казимира Стецького відбувся справжній розквіт Великих Межирічів, зокрема в освітній сфері. Так, наприклад, сім’я Стецьких щороку спонсорувала навчання 30 місцевих обдарованих молодих шляхтичів у Варшавському та Віленському університетах, а шістьох відправляла вчитися за кордон.

А ще у Межирічах родина Стецьких заснувала шпиталь для вбогих…

У 1837 році російська влада конфіскувала маєток у Межирічах через участь Стецьких у Листопадовому повстанні 1831 року. Тоді ж було закрито й місцевий костел…

І хоча у 1859 році Стецьким із трудом вдалося відсудити маєток, на жаль, він так не повернувся до своєї колишньої величі…

Сам Іван Казимир Стецький помер у своєму маєтку у Межирічах у 1820 році, і був похований у кількох волинських костелах. Кажуть, його серце покоїлось у костелі Святої Трійці у селі Невірків.

Але про це наша наступна історія…

Ruins 🇺🇦

13/08/2023

🔥 Це костел Святого Антонія у селі Великі Межирічі Корецького району Рівненської області.

Ця споруда є пам'яткою архітектури національного значення, але вже тривалий час знаходиться у занедбаному стані з сумнівними шансами на відновлення.

А ще поруч із костелом рясно ростуть гарбузи…

Село Великі Межирічі має давню історію, яку пов’язують із польською знаттю – родинами Корецьких, Стецьких та Любомирських.

У другій половині XVII століття магнати Любомирські, яким на той момент належало село, заснували у Великих Межирічах римо-католицький колегіум, де навчалося 250 осіб.

Ректорами колегіуму були видатні люди. Один із них, Домінік Шибінський, розробив тут посібник із упорядкування писемності поляків.

У 1702-1725 роках при колегіумі коштом Любомирських було збудовано костел Святого Антонія за індивідуальним бароковим проєктом відомого польського архітектора Войцеха Ленартовича.

Відтоді сюди за молитвою стали приходити місцеві жителі. Тут часто було чутно звуки органу…

З часом будівлі костелу та колегіуму перетворилися на руїни. Чого не скажеш про гарбузи – вони ростуть собі й ростуть, незважаючи ні на що…

Ruins 🇺🇦

17/07/2023

Тарасова «Г.З.»...

Це стара садиба родини Закревських у селі Березова Рудка Пирятинського району на Полтавщині.

Цікаво, що колись ці стіни, стежки та берези були свідками романтичного кохання 29-річного поета та художника Тараса Шевченка та 21-річної дворянки Ганни Закревської.

Ганна Закревська була дружиною 40-річного поміщика Платона Закревського, тодішнього власника Березової Рудки. Вони мали двох синів.

Зазирнемо ненадовго у 1843 рік. Саме тоді на балу у сусідній Мойсівці відбулося знайомство молодого Шевченка з сім’єю Закревських.

Там Шевченко вперше побачив свою Ганну…

Це була молода граціозна панянка з чутливим поглядом та бездонними темно-блакитними очима, від яких Шевченко просто шаленів…

Ганна заполонила серце Тараса на довгі роки. Кажуть, що вони таємно зустрічалися у Санкт-Петербурзі. Хто знає…

Проте точно відомо, що перебуваючи згодом на засланні, Шевченко присвятив Ганні Закревській свій вірш «Г.З.», де щиро описав свої почуття:

«А ти, доле!
А ти, мій покою!
Моє свято чорнобриве,
І досі меж ними
Тихо, пишно походжаєш?
І тими очима,
Аж чорними — голубими,
І досі чаруєш
Людські душі?...»

До речі, перебуваючи у Березовій Рудці, Тарас Шевченко написав портрет Ганни Закревської, який сьогодні зберігається у Національному музеї Т. Г. Шевченка в Києві.

Сама Ганна пішла з життя у віці 35 років. Вона забрала з собою Тарасову любов. Назавжди...

Ruins 🇺🇦

02/07/2023

🔥 Протягом життя ми постійно вдосконалюємо себе, вдаючись до різних можливостей…

Так, наприклад, візьмемо поміщика Михайла Каневського, власника Козиного хутору (нині село Воскресенське) на Переяславщині.

У 1855 році Каневський біля свого маєтку звів церкву Вознесіння Христового. Це викликало захоплення у місцевих селян, адже відтоді вони отримали можливість відвідувати храм, молитися та надихатися Божім воскресінням.

Церква була побудована у формі ротонди та оздоблена незвичними для нашої місцевості хрестами, схожими на масонські символи. І це зовсім не випадковість, адже кажуть, що родина Каневських сповідувала масонство – такий собі релігійно-етичний рух із «морального вдосконалення», колись заснований у Речі Посполитій.

Масонство було популярним серед тодішньої української аристократії. Прибічники цього руху вважали своїм обов'язком захищати свободу та незалежність своєї країни, а також робити все можливе, щоб постійно розвивати свій внутрішній світ.

До українських масонів належали гетьман Розумовський, Котляревський, Гулак-Артемовський, Франко, Грушевський, Петлюра, Сковорода та Тарас Шевченко.

Всі ці особистості були справжніми патріотами України та взірцями нескінченного особистого вдосконалення...

Таким намагався бути і Михайло Каневський. Тож чи варто спробувати і нам?

Ruins 🇺🇦

28/05/2023

🔥 У селі Шпитьки на Київщині, там, де раніше знаходився панський маєток, нас зустріла зграя місцевих собак, які суворо контролювали кожен наш рух, навіть не даючи нам вийти з машини.

Тож вперше за багато років подорожей, ми зробили більшість зйомок прямо з вікна авто, ховаючись у машині від чергового собачого оскалу…

Але цей інцидент зовсім не завадив нам представити, як наприкінці XIX-початку XX століття тут, у Шпитьках, знаходилася резиденція Олександра Ніколича Терещенка, українського цукрового магната, видатного київського благодійника та громадського діяча.

За часів Олександра Ніколича у Шпитьках відбулося чимало позитивних зрушень. Так, наприклад, через село була прокладена брукована дорога; тут працювали школа, лікарня, магазин і нова Покровська церква з бібліотекою.

А ще тут було закладено парк із зоопарком, оранжереєю, ставками і фонтанами. Саме тут, на території парку, і був зведений масштабний маєток Терещенка із прилеглими будинками для прислуги, водокачкою, льохами, конюшнями, іподромом, а з 1911 року з водонапірною баштою, яка повністю забезпечувала водою володіння Терещенка у Шпитьках.

На жаль, лише башта зберіглася до наших днів…

Дивлячись на цю башту, ми занурюємося в історію господаря маєтку, який окрім всього іншого мав досить вагомі заслуги у розбудові української освіти. Зокрема, Терещенко займався опікунством гімназій, заснуванням стипендій та загалом поширенням грамотності серед бідних, хворих та безпритульних дітей.

Тож вирушайте до Шпитьків, щоб дізнатися більше про історію маєтку. І не забудьте погодувати місцевих собак...

Ruins 🇺🇦

14/05/2023

🔥 Як сховатися від ненависті?

Відповідь шукаємо тут, у Вергунах на Полтавщині, у храмі Різдва Христового, церкві-пантеоні полтавських поміщиків Базилевських.

Наприкінці XVIII століття родині Базилевським належало 12 сіл та понад 10 тисяч кріпаків, які щоденно потерпали від жорстокості своїх поміщиків.

І ось терпець обірвався – у 1793 році під час Турбаївського повстання розлючені селяни забили до смерті своїх господарів – двох братів та сестру Базилевських.

У 1801 році ще один Базилевський, Іван, звів на пагорбі у Вергунах церкву Різдва Христового, щоб увічнити пам’ять про загиблих родичів. У церкві розміщувався склеп родини.

У 30-х роках ХХ століття, з храму зробили колгоспний склад, а склеп перетворили на льох для картоплі.

Тоді ж черепами Базилевських сільські діти грали у футбол, а решту поміщицьких останків було розтягнуту поміж хатами…

Ruins 🇺🇦

Якщо є бажання, можете нас підтримати на картку ПриватБанку: 5168 7520 0417 2774. Дякуємо!

30/04/2023

🔥 Уманщина, Черкаська область. Села, маєтки, історії…

Колись тут жили польські паничі брати Гуляницькі – Іван та Даріуш. У 1905 році Іван звів маєток у Чайківці, а Даріуш – у сусідній Ботвинівці.

До речі, перші згадки про селища Чайківка та Ботвинівка датуються другою половиною XVII століття. Історію сіл пов’язують із трипільською культурою та українським козацтвом.

Так, наприклад, кажуть, що назва села Ботвинівка пішла від імені відважного козака Івана Ботвина, що загинув у бою і був похований у козацькому кургані на території селища.

А ще саме тут, на Уманщині, через село Роги, проходив чумацький шлях до Криму…

Ruins 🇺🇦

Підтримати Ruins можна на картку ПриватБанку: 5168 7520 0417 2774. Дякуємо!

19/04/2023

🔥 У селі Ботвинівка Христинівського району Черкаської області знаходиться колишній маєток польського поміщика Даріуша Гуляницького, зведений у 1905 році.

Так-так – це той самий Даріуш, брат Івана Гуляницького, власника маєтку у сусідній Чайківці.

Панич Даріуш володів 224 десятинами землі у Ботвинівці. Здається, він був справним і відповідальним господарем, адже за його часів у селі були і церква, і церковно-приходська школа, і, навіть, водяний млин.

А ще, ймовірно, панич Даріуш мав власну кузню та стрімголового коня, з яким час від часу полюбляв збігати від панської рутини…

Ruins 🇺🇦

Якщо ви хочете підтримати Ruins, то ось картка ПриватБанку: 5168 7520 0417 2774. Дякуємо!

02/04/2023

🔥 У цьому маєтку, який було зведено у 1905 році у селі Чайківка на Уманщині, жив Іван Валентьевич Гуляницький.

Що ми знаємо про Івана Валентьевича? Те, що він був поміщиком. Мав 350 десятин землі у Чайківці. А ще мав брата Дарія з маєтком у сусідній Ботвинівці.

Цікаво, чим ще займався поміщик Гуляницький окрім свого господарства. Яка в нього була сім’я? Чим він опікувався?

На жаль, нам не вдалося знайти цю інформацію у відкритих джерелах. Проте ми натрапили на згадку про інших Гуляницьких, які свого часу проживали на Черкащині. Один із них міг цілком бути предком Івана Валентьевича.

Зокрема, йдеться про поміщика Граціана Гуляницького, який, кажуть, підтримував польське повстання проти російської імперії на території Правобережної України у 1863-1864 рр.

А ще ми дізналися про військового діяча Григорія Гуляницького, активного учасника Національно-визвольної війни 1648-1658 рр. та героя оборони Конотопа від московських військ у 1659 р.

Ось такі вони різні ці Гуляницькі…

Ruins 🇺🇦

Друзі! Якщо вам цікаво те, що ми робимо, підтримайте нас. Ось картка ПриватБанку: 5168 7520 0417 2774. Номер картки також ми додаємо до першого коментаря. Дякуємо!

19/03/2023

🔥 Кажуть, що солоні піт і сльози дісталися нам від чумаків…

Колись в Україні налічувалося понад 200 тисяч чумаків, які протягом XVI-XIX століть щороку вирушали до Криму, щоб привезти звідти сіль, здобуту у солоних озерах.

На той час звичайна сіль була одним із найцінніших продуктів в Україні. Її, навіть, називали «білим золотом» і часто використовували як гроші.

Чумацький шлях по сіль був надзвичайно виснажливим. Надважкий груз, непідйомні вози, шалена спека, нестерпний дощ і, звичайно, піт і сльози - солоні, як сама сіль...

У другій половині XVIII століття на чумацькому шляху, що проходив через село Роги на Уманщині, звели корчму, де після довгої дороги чумаки могли дещо розслабитися, щоб потім рушити далі…

Чумацька корчма у Рогах була побудована як хата на дві половини. У лівій половині будівлі розміщувався власник корчми, а права частина призначалася для приїжджих чумаків. Тут було колоритно й шумно, і скрізь відчувався насичений аромат українських страв…

Наразі корчма перебуває у вкрай зруйнованому стані через недбалість держави, а ще через цинічний вандалізм сучасних місцевих жителів, які зняли з давньої будівлі дах, двері та вікна, а ще завалити все сміттям. Та Бог їм суддя.

А ми шукаємо свій шлях по сіль до Криму…

Ruins 🇺🇦

Друзі! Якщо є бажання, то можете підтримати нас через картку Приватбанку: 5168 7520 0417 2774. Для зручності дублюємо номер картки у першому коментарі. Дякуємо, що ви з нами!

14/12/2022

🔥 За іронією долі…

Це родовий маєток родини Апостолів у Хомутці на Полтавщині. Колись тут знаходився дерев’яний палац, де, ймовірно, відмічав свої дні народження великий гетьман Лівобережної України Данило Апостол…

Данило Апостол народився 14 грудня 1654 року у Великих Сорочинцях на Полтавщині. Він походив із козацько-старшинського роду. Був обраний полковником Миргородського полку у 28 років і гетьманом Лівобережної України у 73.

Під час свого гетьманування у 1727-34 роках Данило Апостол активно займався відродженням автономії України та розширенням прав українського козацтва.

Зокрема, шляхом проведення низки реформ, йому вдалося:
👉 впорядкувати законотворчу діяльність на основі магдебурзького права
👉 реорганізувати фінансову систему, встановивши точний бюджет державних видатків
👉 розбудувати податкову та судову системи
👉 скасувати заборону на експорт традиційних українських товарів
👉 отримати дозвіл на заснування Нової Січі для запорізьких козаків
👉 заборонити росіянам скуповувати землі в Україні та загалом зменшити їхню кількість в адміністрації гетьмана.

Без сумніву численні здобутки українського гетьмана дратували російське самодержавство, яке всіляко намагалося знищити гетьманську автономію. На жаль, цієї мети було досягнуто…

Тоді Данило Апостол тяжко захворів і не міг вже тримати ситуацію під контролем.

У 1734 році гетьман пішов із життя і був похований у Спасо-Преображенській церкві у Великих Сорочинцях, яка колись ним була зведена за власний кошт.

Згодом, за іронією долі, саме у Спасо-Преображенській церкві похрестили Миколу Гоголя. А у мурованому палаці у Хомутці Матвій, Іполит та Сергій Муравйови-Апостоли, нащадки великого гетьмана, готувалися до декабристського повстання…

Ruins 🇺🇦

07/12/2022

🔥 Це Zofiówka, колишній санаторій для психічно хворих євреїв, що знаходиться у польському Отвоцьку, десь за годину їзди від Варшави.

На початку XX століття цей комплекс створювався з досить гуманною ціллю – допомогти хворим, які страждали на різноманітні психіатричні хвороби.

До речі, психіатрія на той час вважалася достатньо новаторською наукою. Тож медичні дослідження у цій сфері та відповідне лікування хворих викликало повагу з боку суспільства та спонукало меценатів на пожертви.

Так, у 1907 році, завдяки підтримці Зофії Ендельманової (Zofię Endelmanową), було відкрито комплекс Zofiówka, де майже до початку Другої світової війни безкоштовно надавалася допомога 300 бідним хворим євреям.

У 1940 році, з початком нацистської окупації Польщі, перебування євреїв у Zofiówka стрімко змінювалося на гірше. Там були голод, злидні, знущання, самогубства та знищення…

А потім у санаторії запустили нацистську програму Т4 зі стерилізації, а згодом і фізичного знищення євреїв із психіатричними хворобами. У 1942 році у ході реалізації Т4 тут було розстріляно та доведено до самогубства 110 хворих. Решту пацієнтів було вивезено з санаторію у невідомому напрямку...

Але і це ще не все. У 1943 році у Zofiówka нацисти планували створити центр із германізації польських дітей для розведення й поширення арійської крові.

Слава Богу цього не сталося.

Проте, Zofiówka й досі жахає…

Ruins 🇺🇦

27/11/2022

🔥 Київ Нечуя-Левицького.

Наскільки ж це чудово пройтися улюбленим київським маршрутом Івана Семеновича: нагору до Володимирської, щоб помилуватися Дніпром, а потім старовинними вуличками до фунікулера й назад Хрещатиком додому.

А ще як щиро можна насолоджуватися величчю Києва, повторюючи як мантру слова великого Нечуя: «Яка пишна ця широка картина! Кращої од неї трудно знайти і по всій Європі»…

Видатний український письменник Іван Семенович Нечуй-Левицький народився 25 листопада 1838 року у містечку Стеблів на Черкащині у сім’ї священнослужителя.

Творча кар’єра майстра була доволі різноманітною. Втім було те, що надихало його найсильніше: українська мова, літературна праця і, звичайно, Київ, де він прожив аж 33 роки.

Так, у 1911 році місцем перебування Івана Семеновича у Києві був перший поверх будівлі, побудованої наприкінці XIX століття, на Бехтерєвському (у минулому Діонісовському) провулку 8.

Тут письменник створив «Граматику української мови», вперше переклав Біблію і написав безліч талановитих творів про життя в Україні.

А ще у Києві Нечуй-Левицький створив свою відому повість із символічною назвою «Хмари», які, на думку письменника, віками скупчувалися над поневоленою Україною.

Та втім великий Нечуй ніколи не втрачав надії, що хмари 🌧️ над Києвом врешті решт будуть розігнані, а на зміну їм в Україну прийде світло свободи і чудова спокійна сонячна погода ☀️.

Ruins 🇺🇦

06/11/2022

🔥 Згадалося, як кілька років тому ми відкрили для себе Покровську церкву у смт. Кожанка, Фастівського району Київської області.

Стоїть така собі маленька та скромна і водночас така колоритна та самобутня…

Покровську церкву було зведено у 1758 році замість згорілого храму.

У той час мешканці Правобережної України перебували під важким гнітом польської шляхти, яка змушувала їх зректися від всього українського.

Тоді під гарячу руку шляхти потрапила й Покровська церква у Кожанці – її спалили, сподіваючись, що українці нарешті схаменуться і стануть більш поступливими…

Натомість, визвольна боротьба в Україні тільки набирала обертів. Країну охопив гайдамацький рух, який стрімко поширювався.

Користуючись сприятливою ситуацію, селяни вирішили відбудувати Покровську церкву у Кожанці, проте незабаром стикнулися з нестачею грошей.

Кажуть, що тоді селом проїжджав Максим Залізняк, козацький отаман, а у 1768-69 рр. лідер гайдамацького повстання, відомого під назвою Коліївщина.

Дізнавшись, що селянам не вистачає коштів на відновлення храму, Залізняк подарував їм шапку, наповнену золотом та сріблом.

Після того будівництво пішло набагато хутчіше. Селяни відчайдушно трудилися, аби церква як найшвидше «постала з пекла».

І це у них вийшо! Покровську церкву врешті решт було відновлено і відкрито для всіх охочих.

Згодом, шляхті вдалося придушити гайдамацький рух за допомогою російської імперії. Залізняка та його побратимів було відправлено на довічну каторгу до росії, де козацький отаман, ймовірно, і помер...

Незважаючи на всі історичні перипетії, Покровська церква у Кожанці і досі живе, надихає та зміцнює нашу віру.

https://bit.ly/3fFAEbA

Ruins 🇺🇦

Блакитна церква – Храм гайдамаків 🙏❤️Дерев’яна Покровська церква у Кожанці Фастівського району Київської області, яку було зведено у 1758 році на місці згор...

30/10/2022

🔥 Це Twerdza Modlin або Модлінська фортеця, що знаходиться у польському містечку Модлін у передмісті Варшави, серед лісів та островів, на перетині двох річок Нареви та Вісли.

Свого часу стратегічним розташуванням Модліна був надзвичайно вражений французький імператор Наполеон Бонапарт. У 1806 році він віддав розпорядження побудувати тут оборонну фортецю, яка назавжди увійде в історію як взірець масштабної оборонної архітектури.

Ось кілька цікавих цифр. Площа цитаделі Модлінської фортеці сягає 55 гектарів, а довжина будівлі - понад 2 тисячі метрів. У фортеці розташовано 800 кімнат для 20 тисяч осіб. Також тут є підземні бункери та в'язниця для 700 ув'язнених.

Протягом різних часів Модлінська фортеця перебувала під контролем армій 4 держав, таких як Франція, Польща, Німеччина та росія. Тож можна тільки уявити скільки бурхливих подій тут відбувалося…

З початком Першої світової війни, Модлінська фортеця була західним форпостом російської імперії. Росіяни перейменували фортецю на Новогеоргіївську, вклали купу ресурсів у її розширення, модернізацію та обороноздатність, залучили понад 100 тисяч солдат та офіцерів. Одним словом сподівалися, що фортеця стане найсерйознішою перешкодою на шляху німців.

Проте, як кажуть «не гордись, що великий, бо є ще більші…»

У 1915 році лише за 10 днів оборона Модлінської фортеці закінчилися повним фіаско для російської армії: масові знищення, полон, конфіскація зброї і просто сором на весь світ.

Кажуть, що саме з тієї поразки у Модліні розпочався початок кінця російської імперії. Тепер ми знаємо, що її кінець вже незабаром…

Ruins 🇺🇦

23/10/2022

🔥 Про минуле.

Це руїни палаців у Меткуві та Божиґневі, які знаходяться за 25 кілометрів від польського Вроцлава, поруч із Меткувським водосховищем.

Обидва палаци пов’язують із Річчю Посполитою, найвеличнішою європейською державою, яка у XVI-XVII століттях складалася з територій Польщі, Литви, Латвії, Білорусі та України.

У ХХ столітті з волі історії ці країни опинилися між сталінським та гітлерівським режимами і пройшли через найжахливіші акти винищення людства.

Геноцид, голодомор, голокост, репресії та вбивства призвели до загибелі понад 14 мільйонів людей, які мешкали на тих територіях...

Дивлячись на ці сонячні мирні кадри, досить складно занурюватися у жахіття минулого.

Проте, хіба це вже минуле?

Ruins 🇺🇦

09/10/2022

🔥 На сьогодні на державному обліку в Україні зафіксовано 152 тисячі пам’яток культурної спадщини. З них 60% - потребує реконструкції, а 10% - було зруйновано ще до війни…

Що вже казати про дані ЮНЕСКО, згідно з якими під час війни було знищено понад 180 культурних об'єктів України.

І це ще не межа.

На жаль, процес руйнування буде продовжуватися, поки ми спостерігаємо, а не діємо.

Ми повинні зробити все, щоб врятувати наші культурні цінності.

Ruins 🇺🇦

02/10/2022

Родовий маєток козацько-старшинського роду Ґалаґанів знаходиться у селі Сокиринці Чернігівської області. Палац був зведений у 1829 році.

Відомий державний і громадський діяч, меценат та українофіл Григорій Павлович Ґалаґан був одним із власників маєтку.

Чимало добрих справ зробив за своє життя Григорій Павлович. Так, наприклад, він активно займався звільненням українських селян від кріпосного права, зводив народні школи та і взагалі всіляко просував українську ідентичність разом зі своїми друзями – Тарасом Шевченком, Пантелеймоном Кулішем, Михайло Костомаровим і Миколою Лисенком.

Григорій Павлович достатньо багато часу приділяв і розбудові свого родового маєтку у Сокиринцях. Тут він зібрав унікальну колекцію українських килимів, порцеляни й кришталю, козацької зброї, старовинних меблів та художніх творів сучасності.

Загалом, кажуть, що за часів Григорія Павловича родовий маєток Ґалаґанів на очах перетворювався на справжній «український рай»…

Проте, чомусь складається враження, що Григорій Павлович своїми добрими справами постійно намагався довести щось дуже важливе навколишньому світу. Може він прагнув завчасно зупинити прокляття запорізьких козаків-характерників, які свого часу прокляли рід Ґалаґанів за знищення Старої Січі?

На жаль, Григорію Павловичу Ґалаґану так і не вдалося уникнути страшного прокляття предків – він втратив свого сина через хворобу…

Однак, завзятого й патріотичного Григорія Павловича складно було цим зупинити. Він і надалі діяв й робив добрі справи, які згодом, дякуючи Богу, все ж таки звели нанівець прокляття роду Ґалаґанів.

Ruins 🇺🇦