12/12/2023
Галичани не тямились від пієтизму до особи Найяснішого цісаря Франца Йосифа. Причиною того, зокрема, стало вирішення австрійською владою питання мови і громадянських прав для українців, а також європеїзація краю.
ПРО НАЙЯСНІШОГО ЦІСАРЯ ФРАНЦА ЙОСИФА І та ЛЬВІВСЬКИЙ ЦЬВІБАК, ЯКИЙ ПРИНІС МАЄТОК ГАЛИЦЬКІЙ ГОСПОДИНІ
Частина 1
https://dovkolasvituza80dniv.com.ua/lvivskyy-tsvibak-chastyna-1/
Коли наближається Різдвяний час, я часто згадую свого дідуся о.Володимира і бабцю Софію та їхні поважні теми за великим сімейним столом. Під час довгих родинних розмов вони не хотіли говорити про радянську добу, у якій їм довелось жити і мучитись. Воліли не згадувати дідове сибірське заслання і довгі роки переслідування радянськими спецслужбами.
Натомість дідо з бабцею часто згадували свою молодість, навчання в ґімназії, час першої зустрічі (познайомились вони у бібліотеці «Просвіти»), взаємне щасливе кохання, а також громадську роботу, до якої були залучені з юних літ. Дідо був першим головою товариства студентів-католиків «Обнова», яке існує й донині, а бабця була членом молодіжної гілки ОУН під проводом Степана Бандери, а також акторкою театрального гуртка, де грала перші ролі у «Наталці Полтавці», «Назарі Стодолі». Особливо неперевершеною була в ролі «циганки Ази».
Час до часу вони говорили про Відень (хоч там і не були), який був законодавцем мод і еталоном поведінки у всьому. Пригадую собі, з якою блаженною посмішкою дідо вимовляв ім’я Найяснішого цісаря Франца Йосифа, і голос його тремтів у прояві адорації.
Дідо й бабця були австрійськими вірнопідданими. Вони жили в епоху елєганцьких манер, вишуканих мистецьких смаків, спокійних ритмів життя, дисциплінованого розпорядку дня, а також обов’язкових шпацерів, сильвестрових балів, капелюшків і рукавичок, довгих суконь і екіпажів. У їхньому домі я ніколи не чула не те що криків, а навіть підвищення голосу, а дідо до кінця життя казав, що «кричати на іншу людину – то питома прикмета нижчих верств суспільства».
Я лише дивувалась усьому тому, мало що розуміючи і про особу Найяснішого цісаря і ту епоху, котру вони згадували з особливою теплотою. Нині ж, у передріздвяний час хочу трішки зануритись у минулі століття, щоб бодай краєм ока підглянути за одним днем цісаря Франца Йосифа, короля Галичини, який правив Дунайською імперією аж 68 років.
Загальновідомо, що цісар користувався величезною любов’ю своїх вірнопідданих по всій Галичині, а особливо у Львові – столиці коронного краю. Тут варто зауважити, що доля українців, одна частина якої була під росією, а інша – під Австрійською імперією, мала цілком інший, так би мовити «щасливий і нещасливий льос». Як влучно сказав пан Юрко Винничук: «Австро-Угорська імперія мала дві непритаманні імперіям особливості. Перша: тут не було такого гніту народів, який існував у російській імперії. А друга особливість полягала в тому, що коли всі підкорені народи росії люто ненавиділи царів, то австрійських монархів переважно любили. Це звісно не свідчить про те, що вони були ідеальні».
У розпалі революцій 1848 року, разом з приходом на престол 18-річного Франца Йосифа, в Галичині почалась епоха справжньої європеїзації. Українці в імперії Габсбургів отримали рівні громадянські права з іншими народами і зачали усвідомлювати себе нацією. Вони отримали кафедру української мови та літератури (руської словесности) у Львівському університеті, першим завідувачем якої став отець Яків Головацький (з 1864-1866 рр. став ректором (!) Львівського університету).
Галицькі семінаристи змогли навчатись спочатку у греко-католицькій семінарії у Відні, т.зв. «Барбареумі», а потім - у славній Генеральній греко-католицькій семінарії у Львові. До того ж, в часі Австрійської імперії Українську католицьку церкву візантійського обряду було переіменовано на Греко-католицьку Церкву, яку зрівняли в правах з Римо-католицькою, і окрім семінарій, вона отримала свого митрополита.
У питанні мови Галичина пробудилась раніше Шевченкового «Кобзаря» також завдяки греко-католицьким семінаристам, знаним як «Руська трійця»: Маркіяну Шашкевичу, Івану Вагилевичу і Якову Головацькому. Під романтичним впливом визвольного руху в Європі, вони почали привертати увагу людей до мовно-культурної проблеми, наголошуючи на єдності русинів-українців на всій українській етнічній території.
Від 1873 року Галичина була фактично автономною провінцією Австро-Угорщини з польською і українською офіційними мовами. Цікавим є той факт, що родич цісаря - австрійський архикнязь Вільгельм Франц фон Габсбурґ-Льотрінґен, відомий нам як Василь Вишиваний, був полковником українського Легіону Січових Стрільців, чудово володів українською мовою і писав нею вірші.
Початок 1880-х у Галичині був позначений масовою еміґрацією місцевого селянства. Вона спочатку починалась як сезонна до Німеччини, а пізніше стала трансатлантичною з найбільшою міґрацією до США, Бразилії та Канади. Відтоді чи не в кожного питомого галичанина є цьоця в Канаді, і вуйцьо в Гамериці чи в Бразилії.
В Галичину, що була віддаленою і бідною провінцією імперії Габсбургів (тому, що була непромисловою і дуже перенаселеною) почали надходити численні інвестиції: в освіту, культуру, економіку, - в усе те, що сприяє розвою краю і щастю громадян. Тому й портрет цісаря красувався не лише в офіційних установах, але й у міських помешканнях, і навіть на покуті в сільських хатах.
Та повернемось до нашого цісаря, який багато в чому був прикладом для своїх вірнопідданих. Імператор був знаним консерватором, простим у побуті, уважним до етикету й традицій. Він і сам характеризував себе як «останній монарх старого стилю», будучи для своїх сучасників кимось на зразок королеви Єлизавети для британців. Це була людина дисципліни, порядку і великої поміркованості.
Ранок цісаря починався о 4 годині. Таке правило надраннього «жайворового» вставання згодом поширилось на всю величезну імперію. Воно закорінилось у щоденні звички не лише австрійців, але й сучасних чехів та мадяр. За родинними переказами, мій прадід Симеон Сеньківський також вставав щодня о 4 годині ранку, хоча й не мав такої потреби, адже на його велетенському приміському господарстві працювали наймані робітники. Цей факт був занотований у краєзнавчому збірнику «Шляхами Золотого Поділля», виданому в діяспорі.
Вдягнувши мундир генерала, цісар випивав лише одну філіжанку кави і розпочинав свій офіційний день: розгляди справ урядовців, наради, авдієнції. Треба сказати, що на прийом до цісаря могла потрапить будь-яка людина – від сановитого аристократа до простого селянина.
Цей факт мене просто зачудовує, тож принагідно хочу зауважити, що до Митрополита Андрея на авдієнцію також міг потрапити абсолютно кожен охочий. Мій вищезгаданий прадід одного разу приїхав верхи на коні з Тернополя до Львова, і пішов в митрополичі палати, щоб порадитись з Преосвященним Андреєм Шептицьким щодо вступу до Львівського університету наймолодшого сина Володимира (мого дідуся). Слово Митрополита стало вирішальним у тій справі, тому дідо закінчив університет і взявся за докторат, а не став «господарем на усе Поділля».
Снідав Франц Йосиф аж о першій годині, - у своєму кабінеті, щоб не відволікатись від справ. Для легких вранішніх перекусів на його столі завжди стояло пуделко з печивом. О третій годині пополудни - мав кінну прогулянку з Шонбрунна до Відня, або шпацер вулицями столиці, часто без охорони. В оточенні запрошених персон о 18 год. розпочинався офіційний обід. А вже в 20.30 цісар йшов спати.
При урочистому обіді траплялися курйози. Піддані, яким пощастило бути присутніми на обіді з цісарем, за правилами етикету мали закінчити їсти і встати, коли Його Величність витре салфеткою руки. А цісар їв дуже швидко. Тож запрошені особи ще не встигали піднести виделець до рота, як треба було вже вставати з-за столу. Розлючені і голодні вони продовжували трапезу у найближчих ресторанах.
Цісар Франц Йосиф їв не лише швидко, але й мало. Він так хвилювався, чи не забагато важить, що дав наказ контррозвідці довідатись про вагу інших європейських монархів. Згодом, ті відрапортували, що англійська королева Вікторія важить 95 кг, король Португалії - 87,5 кг, а румунська королева Кармен Сільва - 82 кг. Цісар був дуже задоволений. Він важив близько 70 кг, тому щедро винагородив службу розвідки за приємну новину. Прецінь, варто зауважити, що автори рапорту для спокою Його Величності зібрані дані навмисне трохи перебільшили.
Треба сказати, що за часів правління цісаря Франца Йосифа в галицьку кухню ХІХ ст.- початку ХХ ст. було привнесено чимало страв європейської кухні, зокрема австрійських, які донині потрафлять відтворити завзяті галицькі господині. Тут хочу згадати не лише про всесвітньовідомий торт «Захер», рецепт якого в різних видозмінах (оригінальний рецепт тримався у секреті) вміють готувати як в ресторанах Лємберґа, так і в домашній братрурі. Великою популярністю користувався також знаменитий оріховий торт «Естергазі», з характерною чоколядовою декоративною павутинкою на білому люкрі. Він був розроблений спеціяльно для австрійського імператорського двору, і названий на честь угорського дипломата князя Пала III Антала Естергазі, міністра закордонних справ Угорщини.
У столиці королівства Галичини і Володимирії – древньому Львові цісар Франц Йосиф І побував аж 5 разів (!). В інших містах: Бібрці, Судовій Вишні, Галичі, Станиславові потяг цісаря тільки призупинявся на декілька хвилин. Щоразу приїзд імператора до Львова спричиняв небувалий фурор. Люди видирались на дахи, і навіть на комини кам’яниць за окрему плату (!), що спричиняло численні спекуляції; з Цитаделі та Високого замку били сальви гармат; міщани вивішували назовні килими і святочні декорації, портрети цісаря та імператриці Сіссі; писались вітальні плакати (біг-борди на тодішній лад), а маґістрат дбав, що їхніх текст не повторювався. Святково вбрані селяни з хоругвами виходили на пагорби біля колії; інші – їхали верхи на конях великим групами; ще інші - жваво бігли за цісарським потягом, вимахуючи капелюхами та кидаючи у цісарський вагон цидулки з проханнями та побажаннями.
Словом, всі стояли на вухах, - до нас їде Най-й-й-ясніший цісар!!!
Р.S. Який неприємний трафунок стався з цісарем на балю у львівській ратуші, і як львів’яни з честю вийшли з тої халепи завдяки галицькій господині, - про це розповім уже незабаром.
