13/07/2023
#МандруючиПирятинщиною💙💛💚
КАПЛИНЦІВСЬКИЙ МІСТ, ЯК ОБ’ЄКТ ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ПИРЯТИНЩИНИ 🌟🌟🌟
👉Каплинцівський міст - це те енергетичне місце у Пирятинському краї, що вабить туристів не тільки тих, що відвідують Національний природний парк "Пирятинський" / Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України, а й хто подорожує самостійно.
👉Саме тому, вкотре, з задоволенням розміщуємо для всіх, кого цікавить та вабить Каплинцівський міст, історичну довідку про його будівництво та соціальну роль:
❇️Сучасники можуть бачити тільки жалюгідні залишки колись грандіозного, стратегічного об’єкту. На жаль, немає фото тих часів, коли переправа перебувала у своєму найкращому технічному стані. Не багато залишилось свідків того славетного будівництва. Вивченням історії будівництва Каплинцівського мосту займався свого часу відомий учитель історії з Пирятина А.А. Святогор (1930-2000). З розповіді жителя с. Каплинці Лебідя Івана Петровича (1927 р.н.): за початком будівництва ранньою весною 1933 року спостерігали не тільки сільські жителі, а й мешканці навколишніх сіл та міста Пирятин. Ще не підсохлою після зими грунтівкою рухались підводи, навантажені довгими та рівними дубовими кругляками. Заготівлю будівельної деревини проводили вручну в прилеглих лісах: пилками-дворучками валяли дерева, обрізали гілки, вантажили на вози і перевозили на місце будівництва до річки Удай з обох берегів. Були організовані окремі бригади з заготівлі дубини для паль (свай), поперечних балок-"подушок", прогонів. На лівобережжі працювали мешканці сіл Усівка, Харківці, Білоцерківці, Прихідьки, Яцини, Богдани та інших населених пунктів. Ближче до осені були підвезені комплектуючі коперу – будівельної машини, призначеної для установки паль майбутнього мосту. З настанням перших заморозків копер склали в робочу конструкцію на березі Удаю, ближче до води. Виглядав цей будівельний пристрій наступним чином: на платформі з дубових колод були встановлені дві квадратні опори висотою до 14 метрів, які утримували палі. З допомогою коперу підіймали палю, переміщали до того місця, де потрібно було забивати опори, і встановлювали у заздалегідь підготовані отвори у льоду. Потім лебідкою (технічною системою для піднімання або переміщення вантажів за допомогою тягового каната чи ланцюга) підіймали "бабу" (підвісний молот, яким забивають палі, опори для мостів, будівель) вагою 40 пудів (655 кг) і забивали палі. Процес забивання паль виглядав наступним чином: "баба", ніби в чохлі, була розміщена над палею між двома опорами; трос від лебідки був протягнутий через шків, розміщений у верхній частині вертикальних стійок копра; до кінця тросу кріпилось коромисло з гаком; до одного кінця штанги була прикріплена мотузка; гаком, за допомогою коромисла, захоплювали "бабу" за "вухо" і підіймали лебідкою вгору до опори; після цього смикали мотузкою за кінець штанги; "баба" летіла вниз і вдаряла палю. Продовжувалась така операція до тих пір, доки паля не "ставала", тобто переставала рухатися вглибину. Таким чином забивали по чотири палі. Тим часом, всі елементи конструкції мосту, крім паль, готували на березі: обтесували, витесували та складали дерев’яні колоди, виготовляли "подушки" (поперечини, що клалися на чотири вертикально забиті палі), прогони з яких збирались на кожну "царину" (ділянку) уже забитих паль. З допомогою лебідки копра поперечини переносились на палі мосту. Поверх "подушок" укладались прогони (8 штук), які фіксувались зарубками (спеціальними зарізами, виступами на поперечині і на прогонах). Після цього, копер переміщався льодом до місця установки наступної четвірки паль.
З початком зими роботи з будівництва мосту не припинялись. Був задіяний ще один копер, з допомогою якого забивали палі-льодоколи на основному руслі річки та окремі палі на болотистих ділянках, вздовж мосту, через кожні 8-10 метрів для розкріплення переправи, з метою запобігання коливань під час руху мостом. Влітку та восени 1934 року з боку Каплинець інтенсивно велось будівництво греблі. Створені бригади з мешканців приудайських сіл грабарками (місткі (з високими бортами) вози, що використовувались у сільському господарстві) спочатку возили грунт від старого цвинтаря та висипали в болото проти мосту. Пізніше грунт брали з солонців урочища "Гуляєво", територія якого до цього часу залишається в ямах.
До кінця 1934 року будівництво мосту-красеня довжиною близько 230 метрів, шириною 7 метрів, з греблею (довжина 200 метрів, ширина 7 метрів) було закінчене. За підрахунками, лише на палі, "подушки" та прогони було використано близько 600 шт. дерев дуба, не нижче 20м. Міст має 46 прогонів. На будівництво однієї "царини" використано 4 палі, 1 "подушка". Всього було 8 прогонів. Палі були висотою 10-12 м, поперечина 7 – 7,5 м, прогони – 5,5 м. Відстань між палями 4,5 м. Всі деталі мосту були ретельно оброблені під керівництвом інженерів-будівельників. Поверх поздовжніх балок, впоперек клались дубові бруси висотою 10 см і шириною 15 см. На бруси вздовж мосту клали дубові дошки товщиною 5 см. По обидва боки мосту було зроблено пішохідні доріжки, обладнані перила. На обох входах на міст, з обох берегів Удаю стояли великі дерев’яні діжки з водою на випадок пожежі. За мостом був призначений доглядач з с. Каплинці. На мосту підтримувались чистота і порядок. Після цього, з правобережжя річки Удай від Каплинець розпочалося будівництво дороги-кам’янки до Пирятина.
Унікальність цього дерев’яного мосту полягає у тому, що у свій час він відіграв у житті мешканців Каплинець та прилеглих сіл соціальну роль. Адже, люди, які працювали на будівництві мосту, отримували продуктові пайки. Набір пайка складався з борошна, круп (гречана, просяна), макухи, олії та ін. В с. Каплинці у важкі 33-34 роки від голоду не помер ніхто! І це в той час, коли житниця України - Полтавщина займала провідну позицію з кількості смертей заморених голодом людей.
У роки другої світової війни (1939-1945 рр.) переправа через річку Удай стала безпосереднім свідком, а то й учасником бойових історичних баталій. У 1941 році, коли територією Пирятинщини, через прорахунки тодішнього радянського військового керівництва, відступали чотири армії Південно-Західного фронту, ще новий міст залишився цілим. А от, коли в 1943 році відступали німецькі загарбники, середина переправи була зрізана вибухом. Міст був зруйнований.
Після визволення Каплинець, жителі села поспіхом, за два дні, відремонтували міст. Ремонт вівся з двох понтонних переправ: на підірваних палях зарізали чопи (дерев’яні обрубки, які використовуються зазвичай в якості пробки), на існуючі прогони поклали нові "подушки", з обох сторін відновили розкріплення. Визволителі Пирятина рухались вже відновленою переправою.
Промайнули роки. Сьогодення однієї з найдовших дерев’яних переправ через річку в Україні сумне.
Каплинцівський міст перебуває у вкрай занедбаному стані, бо ремонт давно ніхто не проводить, несучі дубові опори втрачають міць під впливом природних явищ, немає вже належного настилу, перил. Жителі сіл Каплинці та Усівка користуються об’їзною асфальтованою дорогою, що пролягла через сс. Харківці та Високе і складає 15 км до райцентру, тоді як через міст тільки 6 км. Лише відчайдухи-туристи та дехто з місцевих жителів ризикують користуватися аварійним мостом. Однак, велич унікальної споруди не перестає вражати.
За матеріалами: Рудковський А.О., Миленко Н.М., Подобайло А.В., Митропан Ю.М. "Каплинцівський міст, як об’єкт історико-культурного потенціалу Пирятинщини", 2018
#НауковоОсвітняДіяльність
