30/06/2020
: Йова Ягер
Дизайнер готелів, барів і ресторанів з більш ніж 10-річним досвідом проєктів на українському та європейському ринках – ідеальний співрозмовник про цікаві подорожі. Зустрічайте: засновниця студії YOVA YAGER hospitality design, адепт відповідального, екологічного та функціонального дизайну Йова Ягер.
❓Якою була твоя перша винна подорож? В який регіон?
🍷 У мене не було конкретно винних подорожей. Я просто опиняюся в потрібний момент в потрібній компанії. У світі вина важливий провідник – в ідеалі, ваш друг-сомельє. Мені в цьому плані пощастило: мати друзів-професіоналів або просто поціновувачів вина. Нещадне занурення відбувається саме в їхній компанії. І не важливо, де ви опинитеся разом – на виноробні, у звичайному супермаркеті або на домашній вечірці; вони будь-де зроблять свято вина.
Насправді, моє перше справжнє побачення з вином сталося в Одесі в ресторані Bernardazzi. Ми забігли майже під закриття невеликою компанією рестораторів, за баром тоді стояв один з кращих сомельє країни – Олексій Дмитрієв, і замість бажаних коктейлів він запропонував нам вибір вина. Я практично ніколи не дивлюся карти вин і меню з коктейлями, вважаю за краще живу розмову з барменом або сомельє. Мені подобається така авантюрна рулетка, тому що найчастіше ці хлопці знають, чого я хочу, краще, ніж я. Плюс, це можливість спробувати щось абсолютно нове, що самостійно я б не ризикнула вибрати. Так сталося і в той раз. Ми поговорили з Льошею, чому я не п'ю вино, як воно діє на мої смакові сосочки, і він зробив дуже вдале рішення – запропонував мені келих Sauvignon Blanc Marlborough. Яскраво виражене ароматне вино, яке має зрозумілий смак – ідеальна формула для незворотного занурення новачка у світ вина.
Ну і родзинка цієї історії в тому, що всі наші напої ми вирішили пити не в загальному залі ресторану, а в легендарному санвузлі Bernardazzi. Це був богемний фрагмент «театральної сцени» від талановитого дизайнера Дениса Беленко. З тих пір у нас з'явилася традиція: кожен раз, буваючи в Одесі, закінчувати наші вечори з келихом тихого або ігристого вина саме там. Зараз ресторан зробив оновлення дизайну, і санвузол набув інші форми та інше розташування – ми його ще не тестували.
До речі, ще одна гарна історія, але вже з червоним вином, сталася рік тому також в Bernardazzi, і також завдяки Олексію. Щоб перейти на червоне – а зараз я вживаю майже тільки його, – мені знадобився не один рік. До цього я просто не доросла до нього, не могла звикнути до ступеню терпкості, насиченості та глибини смаку. Тоді, після вечері, Льоша наостанок запропонував нам спробувати вино «на любителя», а така пропозиція завжди дуже сильно підкуповує. Це було червоне вино «зі смаком брудної вівці» Igiea Tenuta Grillo. Така презентація нас ще більше заохотила, і ми одразу погодилися на дегустацію. Олексій попередньо занурив нас в атмосферу прийняття цього вина розповідями про історію його походження. Ми залишилися вкрай задоволені, я остаточно закохалася в червоне вино, та згадую цю історію ще й досі.
❓Яка поїздка чи особлива подія у подорожах запам'яталася тобі найбільше?
🍷 Мені більше запам’ятовуються саме події, а не поїздки загалом. Наприклад, якось у Лондоні перед вечерею ми несподівано чкурнули на мюзикл – перший в моєму житті, тривалістю понад дві години. Я не була впевнена, що зможу це витримати, і тому ми забігли у супермаркет купити по маленькій пляшечці Просекко. До театру ми потрапили з останнім дзвінком, і сумку з алкоголем нас попросили залишити в гардеробі. В першу ж перерву ми зірвалися в буфет, де нам довелося замовити по пластиковому келиху огидного британського ігристого – за ціною всіх куплених в супермаркеті пляшок разом узятих. Від цього смак став ще огиднішим. Насправді, мюзикл був дуже яскравим, але, думаю, що до нього треба було морально готуватися.
Післясмак буфетного алкоголю виправила вечеря в улюбленому The Palomar, Soho. До речі, в одне з відвідувань цього ж ресторану, стоячи в черзі, щоб сісти (звичайна практика в Сохо), з подругою і молодим ресторатором Анною Андрієнко ми зухвало розпивали дороге шампанське з горла прямо на вулиці. І це теж враження. А ще Аня на одній з домашніх вечерь познайомила і закохала мене в біодинаміку. Щоправда, коли я пила це ж вино вже у себе вдома, враження були зовсім інакшими. Тому не втомлююся повторювати: правильна компанія дуже важлива.
Ще в Лондоні живе моя подруга, сомельє Ксенія Карпенко. Її ресторани нагороджували «келихами» Wine Spectator, а зараз вона створила і розвиває власний проєкт Bespoke Wine Collection. Дуже яскраво запам'ятала смак білого вина на її Дні народження в одному з ресторанів Лондона. Mount Pleasant Elizabeth Semillon – ароматне, довге, м'яке з інтенсивним смаком лемонграсу та грейпфрута. Шукала його потім в Україні та інших країнах, але так і не знайшла.
Два роки тому в Берліні я вперше побувала на винному фестивалі Raw Wine. І зрозуміла, що потрібно все ж готуватися до таких подій та мати запас хоч якихось знань. А ще – вміти штовхатися ліктями за порцією ексклюзивних смаків на пару крапель в бокалі. Такі фестивалі – це можливість продегустувати та відкрити для себе унікальні вина, за якими варто або злітати на інший кінець планети, або викласти пристойну суму.
❓З якої країни або виноробного регіону, на твою думку, слід починати опановувати винні тури, щоб полюбити такий вид відпочинку?
🍷 Для мене все ж головне – вдала компанія. Не важливо куди, важливо з ким. Будь-яке місце може прикрасити людина, яка його любить і покаже так, як жоден путівник або гід. Проте, можливо, я склала б маршрут, виходячи з незвичної архітектури виноробень.
Оскільки я найчастіше п'ю французькі вина, напевно, почала б з Château Cheval Blanc, Сент-Емільйон, Бордо (https://bit.ly/38eW9I5). Це проєкт Крістіана де Портзампарка, який при створенні форм будівлі надихався чанами для ферментації.
В Італії відвідала б виноробню Acino з П'ємонту, де прозорий овал від архітекторів Luca a Marina Deabate здіймається над виноградниками та символізує виноградину. Або виноробне господарство з Умбрії – Tenuta Castelbuono - Carapace. Carapace в перекладі з італійської – панцир. Будівля виконана у відповідній біонічній формі, а всередині вона водночас і монументальна, і футуристична. Проєкту 8 років, та він вже має нагороду ЮНЕСКО.
В Іспанії потягнула б усіх на Marqués de Riscal, Ріоха (https://bit.ly/3eXWvFq). Виноробні більш як 70 років, а сучасний вигляд їй надав легендарний Френк Гері у 2006-му. Впізнаваний стиль хвилеподібної архітектури втілений в трьох кольорах з металу. У величезний комплекс входять винні погреби, лабораторії, готель, ресторани і конференц-зал.
..Це якщо говорити про масштабні та вийняткові проєкти. Але, гадаю, в оточенні найліпших друзів буде добре і на якійсь маловідомій виноробні, яка випускає невеликі партії вин. На такій, де у кожного винограду є своє ім'я, та де кожне вино має свою унікальну історію.
❓За яким відпочинком ти скучила найбільше? Куди поїдеш, як тільки відкриють кордони?
🍷 Подорожі, відпочинок і відпустка – різні поняття для мене. Відпочити я можу і вдома, просто не вилазячи з ліжка. Відпустка – це, коли я рік працюю, як кінь, а потім зимовий місяць тюленчиком лежу на пляжах Шрі-Ланки в міцних обіймах екзотичних фруктів. А подорожі – це симбіоз роботи та естетичного відпочинку. Люблю Лондон, Париж, Берлін – це мої найчастіші напрямки. Сумую за цими містами та людьми у них. Потім Нью-Йорк – він був би частіше, але дуже далеко. Потім Іспанія та Італія…
❓Чи є в тебе туристичний девіз чи правило відпочинку?
🍷 Взагалі, я не люблю девізи, але декілька правил – є.
Наприклад:
Таксі – для слабаків. Тільки пішки або міським транспортом. Це дуже колоритно, особливо коли потрапляєш у місто вперше.
Обов'язково треба мати із собою зручне взуття, багаторазову пляшечку з водою, маску для очей для нічного міцного сну та мітки з ресторанами на Google Maps за порадами улюбленого головного гастроентузіаста країни Аврори Огородник.
Ну і «не май 100 грошей, а май 100 друзів-сомельє». В ідеалі в кожному улюбленому місті.
❓Якби ти була вином або іншим алкогольним напоєм, то яким?
🍷 Точно була б червоним вином. Питким, грайливим, спершу незрозумілим, з чудовим післясмаком. Біодинамічним, а тож непередбачуваним. І – важливо – без жодних ніжностей або величі в описі. Навпаки – опис має бути з легкою або навіть важкою іронією, на кшталт «брудної вівці». Обов'язково з провокаційною етикеткою. Наприклад, з написом #сосочкиважны. Звичайно ж, це про смакові рецептори, які людина протягом усього життя повинна розвивати у всіх сферах своєї діяльності.
Більше хороших тревел-історій за хештегом .