What are the opening hours?

Monday 09:00 - 18:00 Tuesday 09:00 - 18:00 Wednesday 09:00 - 18:00 Thursday 09:00 - 18:00 Friday 09:00 - 18:00 Saturday 10:00 - 16:00

Перше екскурсійне бюро, вУлица Щекавицька, будинок 30/39, Kyiv (2025)

17/01/2025

Містечко Шаргород розташоване в 90 км. від Вінниці. Перші відомості про місто відносяться до XIV століття: 5 травня 1383 року литовський князь Вітовт видав грамоту на володіння землями своєму слузі Василю Карачевському. Через двісті років місто перейшло у власність відомого польського магната канцлера Яна Замойського. Універсал короля Стефана Баторія від 26 березня 1579 року повелівав магнату побудувати на цій території міцну фортецю.
На високому пагорбі, при злитті річок Ковбасної і Мурашки, було знайдено місце для замку.
Фортеця одержала назву Шаргород – на честь предка Замойських Флоріана Шарого. Для будівництва Ян Замойський ( 1585 ) запросив високопрофесійного італійського архітектора - Бернардо Морандо - будівничого польської фортеці Замостя. Розташування замка було не зовсім вдалим, з пагорбів, що над річками Мурашкою та Ковбасною, замок проглядалися як на долоні.
На озброєнні фортеця мала дальнобійну артилерію та 5 веж. 26 січня 1588 року від польського короля Шаргород отримав Магдебурзьке право. У 1595 році місто зруйнували козаки Северина Наливайка. В серпні 1648 року фортеця була взята загонами полковника Максима Кривоноса, постраждав також і костел св. Флоріана. І тільки в 1717 році прекрасну святиню було відбудовано.
За Андрусівським перемир’ям Шаргород відійшов до Польщі. В 1672 місто було завойоване турками. Турецьке панування над містом зайняло 27 років - з 1672 по 1699. Шаргород був названий Кучук-Стамбулом (Маленьким Стамбулом). Відомо, що наприкінці XVII століття між Кам`янцем і Шаргородом ходили каравани. Однак замок тим часом все більше занепадав.
Після того, як Брацлавщина знову відійшла до Польщі, і коли в 1699 році знов до міста повернулися поляки, замок був дуже пошкоджений і вже не мав стратегічної цінності. Реставраційні роботи будівлі проводилися в середині XIX століття.
В теперішній час від замка залишились лише спогади – лише де-не-де проглядають фортечні мури, зміцнені контрфорсами.
З 1795 року – Шаргород повітове місто Подільської губернії. З 1856 року місто належить князям Сангушкам. Серед історичних пам’яток слід відзначити: костел св. Флоріана в стилі барокко з камня і цегли; Свято-Миколаївський чоловічий монастир XVIIІ століття.
Шаргородська синагога (1589) одна з найстаріших в Україні. Будівля оборонного типу входила до комплексу укріплень міста :
кам’ яна, на стовпах збереглися декоративні фрагменти XVII – XIX століття, мури та башти замку XVI – XVII століття.
Бажаєте дізнатися більше про історію нашої країни та Києва - тоді час вибирати маршрут нової подорожі.
Телефонуйте 096 940 0000.
До зустрічі.

09/01/2025

Чарівний куточок у Київській області – місто Фастів. Місто, яке завжди рухається вперед, не забуваючи своєї історії.
Саме у Фастові підписали попередній договір про об'єднання УНР та ЗУНР, тут знаходиться один із найкрасивіших костелів України, а ще у Фастові провів своє дитинство Ян Кум, розробник мобільного додатку WhatsАpp, виконавчий директор Facebook з 2014 року.
Істория міста тісно пов’язана з долею Києва. У стародавні часи територією нинішньої Фастівщини проходили кордони Київської землі. Усередині XI століття половці захопили значну територію Русі, тоді Фастів відійшов половецькому князю Тугортхану, який 1094 року подарував поселення київському князю Святополку.
По однієї з версій, перша пісьмова згадка про поселення із назвою «Фущово (Хвастов)» в іншому варіанті «Фощево», припадає на 1390 рік.
Цікаво, що історія свідчить про те, що є й більш ранні літописні свідчення, які стверджують, що поселення із такою назвою могло виникнути ще за часів київських князів Олега та Ігоря.
Що касается назви міста, її походження, то по ствердженню одного польського видання - «Faustus» в перекладі з латинської мови означає «щасливий», тобто місто Фастів – «місто щастя», «щасливе місто».
Найгучнішу славу Фастову та відчутне піднесення його економічного й політичного життя на рубежі ХVІ-ХVII століття приніс фастівський полковник Семен Палій. Йому вдалося добитися з кінця 1680-х років цілком незалежного управління землями від Дніпра до Случі. Саме при ньому козацький устрій на правому боці Дніпра набув, за свідченням істориків, рис державного утворення, а територія з чітко означеними кордонами мала назву “Палієва держава”.
З Фастовом тісно пов’язані імена відомого українського композитора Кирила Стеценка, письменників Степана Васильченка, Семена Чередниченка, відомого скрипаля Павла Бондаренка та інших.
У Фастові жив Микола Бенардос - винахідник, розробник пристрою для зварювання металевим електродом на змінному струмі, вчений розробив зварювання в струмені газу, магнітне керування дугою, зварювання похилим електродом. Він є основоположником механізації та автоматизації зварювального процесу.
Найяскравішою пам’яткою Фастова є неоготичний костел Воздвиження Святого Хреста, який будували за проектом одеського архітектора Владислава Домбровського. Через два роки після початку будівництва проект було дещо змінено під керівництвом Федора Троупянського. Архітектурні прикраси будівлі створював італійський скульптор Еліо Саля, відомий оздобленням ряду архітектурних візитівок Києва, зокрема і Будинку з химерами.
Будівництво костелу тривало 9 років, урочисте освячення відбулося у 1911 році.
Великою благодійницею костелу була графиня Олександра Браницька - господиня Білої Церкви, чиїм коштом був встановлений у храмі орган.
На головному фасаді розміщена скульптура єпископа і сюжетна композиція «Христос благословляє дітей».
Стіни побудовані з білої київської цегли, цоколь із граніту з Шепетівки, маєтку графа Юзефа Потоцького.
У 2014 році на території костелу відкрито пам’ятник до 215-річчя з дня народження французького письменника-реаліста Оноре де Бальзака, який був одружений на Елеонорі Ганській – польскій графині - давнього шляхетського роду Ржевуських, праправнучці королеви Франції Марії Ліщинської.
Православна церква Покрову Пресвятої Богородиці у Фастові– визнана архітектурною пам’яткою національного значення. Мистецтвознавці вважають її шедевром української дерев’яної архітектури. З поміж інших релігійних споруд Київщини - цей храм вирізняється гармонійними пропорціями, довершеністю форм і стародавньою історією. Церква була збудована в 1740 році на місці давньої й занедбаної. Вважається, що автором проєкту був архітектор Іван Григорович-Барський.
Зведення храмової дзвіниці відноситься до 1779–1781 років.
Згідно з переказами Покровською церквою особисто опікувався козацький полковник Семен Палій (Семен Гурко).
Колись однією із візитівок Фастова була будівля залізничного вокзалу із годинниковою вежею. Вокзал зруйнували у 21 столітті, поставивши недалеко сучасну металево-скляну конструкцію. Поряд з вокзалом у 90-х роках відкрили “Музей на колесах”. Це подібний вагон «Винниченка – Петлюри», в якому
1 грудня 1918 року був підписаний договір про намір об'єднати населення та території УНР та ЗУНР в єдину державу. Акт Возз'єднання було урочисто проголошено через півтора місяці, 19 січня 1919 року на Софійській площі у Києві. В експозиції "Музею на колесах" представлені документи та фотографії, які розповідають про ці події, гроші та поштові марки тих часів.
Бажаєте дізнатися більше про історію нашої країни та Києва - тоді час вибирати маршрут нової подорожі.
Телефонуйте 096 940 0000.
До зустрічі.

01/01/2025

Напередодні Нового року та дня святого Василія Великого українці вшановують відомих християнських святих - Василя Великого( архієпископа Кесарії Каппадокійської в Малій Азії) та препободної Маланії Римлянки ( черниці і меценатки часів занепаду Римської імперії). Маланка та Щедрий вечір – це свята, що зберігають історичну спадщину та національний колорит.
У церковному календарі день Меланії завершує річне коло, а день Василя його починає. Проте більшість народних традицій і звичаїв, які подекуди побутують і сьогодні, прийшли до нас ще з дохристиянських часів. Передусім, це містичні дійства, які продовжують жити у вуличних маскарадах та в обрядових дійствах сучасних колядників та щедрувальників.
Традиції святочного маскараду в Україні не менш цікаві за британський Хеловін або італійську комедію дель Арте. Взяти хоча б звичай перевдягання молодого хлопця на Маланку та інші химерні образи. Або обряд «водіння Кози» - ще одне архаічне містичне дійство. Коза здавна користувалася найбільшою популярністю у східних слов’ян, була символом урожаю. Зазвичай її робили із дерева, обклеюючи хутром. Нижня щелепа була рухомою, до неї прив’язували мотузку, і тоді "коза" могла клацати зубами, а ще співати і танцювати. У давнину святкове переодягання виконувало важливі релігійно-магічні функції, але з часом цей звичай перетворився на веселу розвагу, маскарад і вуличні забави.
На свято Маланки молодь (у масках або без них) усю ніч щедрує, ходить із «козою», водить переодягненого на Маланку парубка, який за сценарієм пародіює жіночі заняття, роблячи все незграбно і навпаки, як невміла господиня. В залежності від регіону, у юрбі ряджених, крім традиційних персонажів - «баби» Маланки та «діда» Василя, можна побачити й сучасних – поліцейських, політиків та ін. Особливо популярними такі маскаради є у західних регіонах. Наприклад, на Буковині - вони називаються Периберії, на Тернопіллі – Маланії. Зазвичай, учасники такого дійства чоловіки у масках і в дивакуватих костюмах - вони ходять вулицями, часом - заходили до хат, де висловлювали добрі побажання господарям й веселили їх та їхніх гостей піснями, танцями або жартівливими сценками. Зазвичай так тривало всю ніч до ранку.
А по закінченні всіх гулянь ряджені збиралися за селом на роздоріжжі палити «Діда», або «Дідуха», що від Святого вечора до цього дня стояв на покуті. Часом ще й стрибали через те багаття - це мало очистити від спілкування з нечистою силою. Так було колись… А вже наступного дня, коли починало світати, вже молодші хлопці ходять посівати зерном і щедрувати, вітаючи всіх з Новим роком.
Бажаєте дізнатися більше про історію нашої країни та Києва - тоді час вибирати маршрут нової подорожі. Телефонуйте 096 940 0000.
До зустрічі.

24/12/2024

Сьогодні православна церква святкує Різдво. Давайте разом згадаємо історію церкви Різдва Христового, що знаходиться на Подолі. За однією з місцевих легенд святиня була відома ще за часів князя Володимира Святославича, але перша згадка про неї у письмових джерелах датується тільки 1543 роком. На той час це була невеличка дерев’яна споруда, яка у майбутньому переживе кілька пожеж і в кінці 18 століття буде перебувати у плачевному вигляді.
1804 стан споруди за визначенням архітектора Андрія Меленського "от сильного напряжения ветров угрожает скорым падением". Через рік (1805 ) церкву розібрали, а службу перенесли до Симеонівської церкви (район Кудрявця).
Тоді Меленський розробив проєкт нової кам’яної церкви, будівництво якої проходило з 1809-1813 рік.
Під час страшного пожежі 1811 року, яка знищила весь Поділ, будівля церкви майже не постраждала, але будівництво затрималося, оскільки прихожани витрачали гроші на відновлення своїх будинків.
Будівництво святині вдалося завершити лише у 1825 році.
З спорудження церкви начебто відкривався для мандрівника Поділ, саме ця будівля першою зустрічала мирян на їхньому шляху вздовж берега Дніпра.
Храм було знесено у 1935 році. Всі цінні речі, шати ікон конфіскували. Дерев`яний іконостас спалили. Ікони продали за кордон.
Лише наприкінці 90-х історики, краєзнавці, архітектори почали говорити про необхідність відродження подільської святині.
Проєкт відродженої церкви розробив відомий київський архітектор-реставратор Юрій Лосицький.
Храм був відновлений за первісними кресленнями Андрія Меленського з люкарнами на куполі (від яких у період спорудження святині на початку ХІХ століття довелося відмовитися через брак коштів).
Для кожного українця церква Різдва Христового має особливе значення. Саме в ній 6 травня 1861 року було встановлено труну з тілом Тараса Шевченка, що перевозилась із Санкт-Петербурга до Канева.
У середині Церкви Різдва Христового сьогодні зберігається посмертна маска Кобзаря.
Бажаєте дізнатися більше про історію нашої країни та Києва - тоді час вибирати маршрут нової подорожі. Телефонуйте 096 940 0000. До зустрічі.

Зі світлим святом Різдва! Миру, добра, здоровья!

19/12/2024

В місті Тернопіль знаходиться справжній пам'ятник пізнього бароко - костел Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці. Храм споруджений 1749 – 1779 роках. Архітектор собору – Авґуст Мошинський.
Авґуст Фридерик Константій Мошинський (25.01.1731, Дрезден, Німеччина — 1786, Венеція, Італія) — польський державний та громадський діяч, масон, граф, архітектор, колекціонер, економіст; керівник мистецьких і театральних справ при дворі короля Станіслава Авґуста Понятовського.
У костелі було кілька вівтарів, на одному з них образ Матері Божої Розарію. Фасад храму був прикрашений різьбленням та кам'яними скульптурами. На південній вежі раніше знаходився годинник. До костелу примикав монастир, усередині був розташований закритий італійський дворик. З цього дворика можна було потрапити до підземних ходів, які об'єднували тодішні церкви.
Протягом 1908-1910 років пройшла масштабна реконструкція Домініканського костелу, під час якої будівлю храму було електрифіковано, відновлено стародавні розписи, намальовано нові, збудовано купол та змінено перекриття даху на монастирі. В цей час в костелі з’явився новий орган і малі вівтарі.
В вересні 1939 року місто було зайнято військами Червоної армії. Внаслідок провокаційних дій 19 вересня костел був обстріляний з гармат, а потім підпалений. У вогні загинули всі ікони, коштовності, були пошкоджені цінні розписи, а також покрівля храму. Врятувати вдалося лише ікону Матері Божої. Англійський історик Кейт Сворд, назвав цю подію справжнім варварством, за якого було втрачено культову споруду. З 1942 по 1943 роки у храмі було здійснено ремонтні та реставраційні роботи. 1944 року в результаті штурму міста храм знову було зруйновано.
Розстріляний храм було відреставровано вже у 50-х роках. Однак це стосувалося лише споруди. Розписи храму були втрачені.
За радянських часів приміщення костелу використовували під картинну галерею, і лише наприкінці ХХ століття церква знову стала чинною. Після передачі греко-католицькій громаді Тернополя костел було перейменовано на Кафедральний собор Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці.
Сьогодні поруч із собором встановлено пам'ятник митрополиту Йосипу Сліпому, а у сквері навпроти знаходиться пам'ятник князю Данилові Галицькому.
Бажаєте дізнатися більше про історію нашої країни та Києва - тоді час вибирати маршрут нової подорожі.
Телефонуйте 096 940 0000.
До зустрічі.

12/12/2024

Ботанічний сад Львівського університету імені Івана Франка виник у 1852 році на базі невеличкого монастирського саду, площею близько 2,5 га, що був розташований майже в центрі міста. Сад знаходиться при біологічному факультеті університету, звуть його "старим садом", на відміну від "нового", який заснований в передмісті Львова - Цетнерівці.
Стару частину заснував професор Гіацинт Лобажевський заснував на базі старого саду отців тринітаріїв. Тут був закладений дендропарк в англійському стилі, збудовано теплиці, водозбірники та високу оранжерею.
Гіацинт Лобажевський (17 грудня 1814 року – 6 січня 1862 року) – юрист і ботанік, дослідник флори Карпат, професор Львівського університету. Після закінчення гімназії два роки вивчав право у Львівському університеті. Потім вивчав природничі науки у Віденьскому університеті, який і закінчив.
У 40-их роках ХІХ століття досліджував флору Татр, зокрема у долині Малої Зимної Води. Провів кілька довших поїздок, зокрема разом з Вінцентом Полем, з яким у 1840-1844 роках проїхав цілі Карпати від Буковини до Сілезії, а потім у 1845 роках Штирію і Тіроль. З 1850 році професор Львівського університету, керівник кафедри природничої історії. Викладав ботаніку і мінералогію, а потім, вперше у Польщі, анатомію і фізіологію рослин та історію ботаніки. Перший впровадив для вивчення ботаніки у 1851 роках мікроскоп. У 1854 роках став директором ботанічничного саду. Ян Лобажевський зібрав дуже великий гербарій. Нараховував він близько 2000 видів рослин і приблизно 10000 гербарних листів. Частину гербарію він подарував Володимирові Дідушицькому, а решту, після його смерті, викупив від його вдови Природничий музей ім. Дідушицьких. Таким чином, колекція Я. Лобажевського стала основою батанічної колекції цього музею. Похований на Личаківському кладовищі у Львові.
Сьогодні в ботанічному саду вирощуюється близько 70 видів орхідей та їх гібридів. Найбільше у теплицях квітне фаленопсисів, або орхідей-метеликів. Свою назву вони отримали за схожістю на комаху, яка їх запилює. Ростуть також магнолії — білі, рожеві, фіолетові, жовті.
До 1911 року тут проводилася робота по збиранню колекцій рослин-екзотів. Сад слугував для практичного втілення теорії морфології та систематики рослин, що викладалися в університеті.
У 1911 році з метою розширення території Ботанічного саду університет придбав ділянку площею 4,5 га на Цетнерівці. Її колишній власник був великим аматором декоративного садівництва: у 1787 р. тут росли американські сосни, акації, червонолисті буки, ясени, різноманітні клени, були газони і квітники. Розміри дерев у саду можна порівнювати з деревами Стрийського парку — насадження на Цетнерівці старші щонайменш на 100 років.
Під час Другої світової війни ботанічний сад Львівського університету зазнав відчутних втрат (загинули оранжерейні рослини, майже повністю пропали альпійські види). А із завершенням війни на території саду почалися роботи з відновлення – його площа збільшилася до 104 га за рахунок приєднання сусідніх ділянок, які раніше належали вірменському єпископату і приватним власникам.
Наприкінці 1950-х років був розроблений генеральний план подальшого розвитку ботанічного саду, але, на жаль, він так і не був реалізований. Пізніше площа ботанічного саду була зменшена і частина його була інтегрована до Полянського лісопарку, а в 1970-х роках зникла ділянка з рідкісними степовими рослинами і на її місці була побудована оранжерея.
Сучасний ботанічний сад складається з п’яти науково-дослідних відділів: природних багаторічників, дендрології, культурних рослин та озеленення, тропічних і субтропічних рослин, фізіології та біохімії рослин.
"Новий" ботанічний сад Львівського держуніверситету на Цетнерівці займав 1912 році 8 га. Але у зв'язку з І - ю Світовою війною, що спалахнула 1914 році, роботи по влаштуванню саду майже припинились. Відновлено їх було 1939 році, і вдруге - в 1944 році. Під будівництво цього саду було відведено площу понад 30 га. У саду зібрано значні дегдрологічні колекції : понад 100 видів і відмін, серед них червонолисті буки, старий тиси, явори, сірі горіхи, сосни та ін.
Бажаєте дізнатися більше про історію нашої країни та Києва - тоді час вибирати маршрут нової подорожі.
Телефонуйте 096 940 0000. До зустрічі.

05/12/2024

Дехто пов'язує назву міста Сум з українським дієсловом “сумувати” або іменником “сум”, маючи на увазі почуття переселенців, тих, хто опинився далеко від рідних земель. Але найвірогідніше назва Сум походить від топонімів — назв річок Сума та Сумка.
Існує також легенда, що на березі річки Сумка (чи й у самій річці) перші поселенці знайшли 3 мисливські сумки з золотими монетами. Цей переказ був відображений у міській символіці (на гербі та прапорі міста), а у травні 2008 року в середмісті Сум було відкрито символічний пам'ятний знак «Сумка».
Роком заснування міста вважається 1652 рік. Саме тоді починається будівництво Суминої слободи козаками-переселенцями. Слободу будували на пагорбі, який з трьох сторін був оточений річками. Зі стратегічної точки зору це було дуже вдале розташування. Слід зазначити що на13 років, строком до 1665 року, слобода була звільнена від всіх сплат податків, що на той час було звичайною практикою для нових містечок.
Про більш ранні поселення, що розташовувалися на цієї території, нам відомо завдяки археологічним розкопкам: у VIII–X століттях тут існувало поселення сіверян, до теперішнього часу також збереглися залишки великого городища часів Київської Русі, яке мало назву Липеньськ. Давність поселення підтверджують знайдені на околицях арабські монети VII–IX століть. Під час монголо-татарської навали XIII століття городище було зруйноване.
Після скасування Слобідської автономії, у 1765–1780 роках Суми стають центром Сумської провінції Слобідсько-Української губернії; у 1780 році це вже повітове місто (до 1923 року) , та з 1835 року входить до складу Харківської губернії.
Розвиток Сум припадає на другу половину XIX — початок XX століття — завдяки зростанню промисловості: цукрової (Суми стали одним із її осередків в Україні), а також машинобудування, металообробної та текстильної (фабрика сукна) галузей, торгівлі - відомі ярмарки проходили 3 рази на рік.
Прославив Сумщину підприємець, меценат
Іван Герасимович Харитоненко.
Завдяки співпраці з відомими фотографами Європи та імперії , родиною Харитоненко були зроблені фотокартки центральних вулиць та околиць міста, які надрукували у Стокгольмі. Уявіть собі, що
такими фотопутівниками не могли похвалитися губернські міста, крім Москви та Санкт-Петербургу.
У 1897 Харитоненко викупив славнозвісну Качанівку у тодішнього її власника Василя Тарновського. Саме за Павла Івановича Качанівка була електрифікована та телефонізована; проводилися капітальні реконструкції палацового ансамблю та розширення паркової зони. До робіт запрошувалися найвідоміші архітектори та художники. Керував будівельними роботами відомий архітектор Карл Густавович Шольц. Також за наказом Харитоненка на території садиби відразу побудували службові флігелі для робітників.
Головним православним храмом міста, а також найстарішою спорудою із каменю є Воскресенський храм - чудовий зразок архітектурного стилю - українське бароко. Збудовано собор у ХVII століттi за власний кошт засновника Сум Кондратьєва. Воскресенський храм – це один із найбільш унікальних храмів України. Не кожен обласний центр може похизуватися храмом, якому понад 320 років.
На найвищому місці Сум розташований Свято-Троїцький собор, заснований на початку ХХ століття. На той час він був найкрасивішим у місті.
Процес будівництва тривав до 1915 року, але через фінансові труднощі та події Першої світової війни роботи були призупинені.
Відновлення храму почалося лише у 1976 року, закінчилося 1988 року. Під час реставрації було встановлено орган, собор являл з себе музей.
1996 року більшу частину храму передали парафіянам, орган у 2007–2008 роках перенесли до Сумської філармонії.
Ще слід сказати декілька слів про
Сумський порцеляновий завод (СПЗ), якій існував півстоліття - з 1963 по 2013 рік. Його спеціалізацією був випуск столового та чайно-кавового асортименту, предметів сервірування, подарункових наборів, кухлів, декоративних ваз та сувенірів. У травні 1965 року побачила світ перша продукція фарфорових виробів підприємства, яке стало однією з візитівок міста. До речі, кілька сервізів присвячено саме йому. Це витончені сувенірні сервізи «Суми» та «Собор».
Бажаєте дізнатися більше про історію нашої країни та Києва - тоді час вибирати маршрут нової подорожі.
Телефонуйте 096 940 0000.
До зустрічі.

28/11/2024

З часів свого існування село Нова Чортория Любарського району Житомирської області перебувало у власності як литовської, так і польської шляхти. Колись воно було пов'язано з нащадками знаменитого князя Адама Єжи Чарторийського (1770-1861) - польського політичного діяча. У 1781 році Чорторию придбав шляхтич Ігнатій Кордиш. Нащадків він не мав, тому село успадкувала його сестра Францішка, яка була одружена з Юзефом Урсином Прушинським. У 1857 році родина, яка мала величезні борги, продала маєток за 30 тисяч рублів князівській родині Оржевських. До 1917 року дружина князя Оржевського Наталія Іванівна була останньою господинею села.
Вирогідними засновниками палацового комплексу у Чорториї були Юзеф або Кароль Прушинські, тоді ж був закладений і парк. Новий господар князь Оржевський в 1880-х роках розпочав грандіозну перебудову всіх будівль. Палац став двоповерховим, були реконструйовані фасади, з’явилася огорожа, прибрамний будинок та господарські приміщення.
Будівництво палацу було закінчено у 1897 році. Цього ж року генерал Оржевський помирає. Похований господарь був на території садово-паркової зони неподалік від маєтку.
Через десять років після смерті чоловіка, у 1907-му, княгиня Наталія Оржевська в парку збудувала родову церкву-усипальницю за проектом мистецтвознавця та археолога Андріана Прахова. При виконанні робіт були запозичені елементи з київського Володимирського собору. Церква-усипальниця являє собою двох’ярусну однокупольну будівлю. На першому ярусі з тильного боку споруди збереглися сходи в крипту, де розташовувався мармуровий саркофаг, на другому ярусі проходила служба. До оздоблювальних робіт інтер’єру церкви були виписані італійські майстри по мармуру та мозаїці. Для розпису церкви господиня запросила відомого художника- іконописця – Михайла Нестерова. Для усипальниці майстер розробив ескізи і написав чотири великі вівтарні ікони. Їхня унікальність в тому, що виконані вони були олійними фарбами не на дереві, а на цинкових пластинах.
У 1920-ті роки шукачі скарбів дісталися до крипти з тілом генерала Оржевського, останки були вилучені та осквернені. Храм сплюндрували. На сьогодні робіт Нестерова не залишилося. Лише в роки незалежності , вже після ремонту, тут відновилася Божа служба.
Від палацу початку ХІХ століття залишилися лише деякі частини фасаду та кілька внутрішніх приміщень.
Фасад будівлі, який виходить в парк, зберіг первинний вигляд. В інтер'єрі збереглися
давні сходи з геральдичним драконом на початку маршу, а також великий вітраж на тему античності. Вітражів було декілька, один з них був виконаний художником Ф. Бялковським.
Зараз в будівлі знаходиться Новочорторийський аграрний технікум Державного агроекологічного університету.
Розкішний парк, закладений ще шляхтичем Прушнським, складає біля 70 гектарів.
Ймовірно він був багато прикрашений малими архітектурними формами, але від цієї краси лишився лише місточок та оточений водою круглий острівець, колишня “видова гірка”. На жаль, альтанка на острівці також не зберіглася.
На території колишньої усадьби ще можна побачити будиночок воротаря, мальовничий парк з водоймою та в’їзну браму.
Бажаєте дізнатися більше про історію нашої країни та Києва - тоді час вибирати маршрут нової подорожі.
Телефонуйте 096 940 0000.
До зустрічі.

21/11/2024

Найдавніше місто України, засноване греками 2500 років тому – Білгород-Дністровський сьогодні, а тоді поліс Тір.
У Середньовіччі на березі Дністровського лиману було споруджено фортецю, яка зараз є однією з головних пам'яток України та однією з найбільших фортифікаційних споруд у Східній Європі.
Її площа складає 9 гектарів, загальна довжина стін понад два кілометри. Їхня висота – 15, а ширина 5 метрів.
Тут збереглися 24 із 34 веж, які намагаються врятувати від руйнувань.
За всю свою історію існування місто неодноразово змінювало назву. Практично кожен новий власник поселення називав його на свій лад: Апрокастро (Білий Замок), Мальвокастро (Зелений Замок), Монкастро (Замок на горі ). З 1362 року — місто стали називати Маврокастро (Чорний Замок).
У 1484 році війська Османської імперії захопили фортецю, з цього моменту місто отримало нову назву - Аккерман (Біла фортеця). Після приєднання Бессарабії Румунією (1918) місто отримало назву Четатя-Албе, що молдавська перекладається як «Біла фортеця».
Востаннє місто перейменували 1944 року - тоді до історичної назви Білгород додали Дністровський.
Це цікаво: одеський дослідник Андрій Красножон - історик, археолог, дослідник середньовічної фортифікації Північно-Західного Причорномор’я звернув увагу дослідників на розташований на стінах фортеці тетрактис (трикутну фігуру, складену десятьма точками у формі піраміди, геометричний символ філософської школи піфагорійців).
Цей сакральний символ згідно з єгипетською міфологією був емблемою бога, а в епоху середньовіччя з єгипетської міфології емблему запозичували масони, які на думку історика мали безпосереднє відношення до будівництва стін фортеці 1440 року.
Також за допомогою теодоліту та таблиць астрономічного календаря вчений з'ясував, що тетрактис виконував функцію сонячної години.
У 1895 році в передмісті було знайдено скіфську могилу, яка була підкурганним склепом, зведеним у 3-4 століттях до н.е.
Споруда складалася з двох камер. Найменша з них майже повністю зруйнована, а друга збереглася. У її підлозі були виконані 2 прямокутні отвори куди поміщали тіла померлих. На думку дослідників, тут був похований скіфський воїн.
Не має аналогів в Україні підземна церква Іоанна Сочавського – пам'ятка архітектури національного значення. За легендою, побудована вона була над колодязем, на місці якого колись було страчено молдавського купця Іонна, який відмовився прийняти мусульманство. Вода у цій церкві вважається цілющою.
Бажаєте дізнатися більше про історію нашої країни та Києва - тоді час вибирати маршрут нової подорожі.
Телефонуйте 096 940 0000.
До зустрічі.

14/11/2024

Київщина, невеличке село Антонів Сквирської міської громади - саме тут знаходиться надзвичайна пам’ятка архітектури - родова каплиця-усипальниця князів Підгорських.
Каплиця була збудована у 1810 році, зараз має статус пам’ятки архітектури місцевого значення.
Точної дата утворення селища невідомо. Краєзнавці припускають, що ще в княжу добу на місці села знаходилося містечко Розволожжя, яке на той час було значним. Залишки земляних ровів поселення ХІ -ХІІІ століття були помітними через 600 років - у кінці ХІХ столітті. Підтверджують цю версію і сучасні археологічні дослідження. Розволожжя загинє під час монгольської навали. Пройде два століття і у 1471 року село вперше з'являться під сучасною назвою - Антонів. Пов'язане воно буде із козацьким минулим:
Антонівська сотня існувала з 1651 року та входила до складу Паволоцького полку.
У польські часи Антонів був містечком, але з 1793 року, після переходу Правобережжя до складу Російської імперії, Антонів став селом. Тривалий час належав родині Вишневецьких. Із 1765 року селищем володіли Замойські, а згодом Михайловські. З кінця XVIII століття і до 1917 року село належало родині Підгірських.
Точної дата утворення Антонова невідома. Краєзнавці припускають, що ще в княжу добу на місці села знаходилося місто Розволожжя, яке на той час було значним. Залишки земляних ровів поселення ХІ -ХІІІ століття були помітними через 600 років - у кінці ХІХ столітті. Дані про значній час існування підтверджують знахідки сучасних археологічних досліджень. Розволожжя загинуло під час монгольської навали. З 1471 року село відоме під сучасною назвою. Збереглася пам'ять про славне козацьке минуле містечка:
Антонівська сотня існувала з 1651 року та входила до складу Паволоцького полку.
У польські часи Антонів був містечком, але з 1793 року, після переходу Правобережжя до складу Російської імперії, Антонів став селом. Тривалий час Антонів належав родині Вишневецьких. Із 1765 року ним володіли Замойські, а згодом Михайловські.
1771 року село Антонів придбав Михайло Підгорський. І відтоді воно стало власністю його родини.
1810 року Олександр Підгорський зводить там кам’яну каплицю, яка згодом стає їх родовою усипальницею. Невідомо чому власнику села заманулося збудувати храм саме в такій дивній культово-східній формі – зікурат.
Зікурат (від аккадського ziqqurrat — вершина, зокрема вершина гори) — східчаста культова споруда в стародавньому Межиріччі. Такі споруди були типовими для вавилонської, ассирійської та шумерської культур ( датовані 2235 - 1520 роками до н.е). Зикурати були першими в історії людства центрами науки, своєрідними обсерваторіями, в яких жерці спостерігали за небесними світилами та життям Всесвіту.
Поруч з усипальницею наступний власник села 1848 року звів чудової краси кам’яний палац. Палац зруйнували більшовики, а костьол, на щастя, зберігся.
Цікаво, що з ім'ям останнього власника - Михайла Підгорського пов'язана старовинна садиба столиці, яка знаходиться на розі вулиць Лисенка та Ярославого Валу, неподалік «Золотих Воріт». "Замок" збудовано наприкінці XIX століття інженером Миколою Добачевським.
Будинок вражає архітектурною виразністю, пластичністю об'ємів і фантастичним поєднанням романо-готичних та ренесансних форм та деталей.
Михайло Підгорський був поляком, великим магнатом, власником великих маєтків у Київській та Волинській губерніях. Він виявив себе у різних галузях сільського господарства.
Бажаєте дізнатися більше про історію нашої країни та Києва - тоді час вибирати маршрут нової подорожі. Телефонуйте 096 940 0000.
До зустрічі.

Перше екскурсійне бюро

17/01/2025

09/01/2025

01/01/2025

24/12/2024

19/12/2024

12/12/2024

05/12/2024

28/11/2024

21/11/2024

14/11/2024

Address

Opening Hours

Telephone

Website

Alerts

Contact The Business

Shortcuts

Share

Category

Monday	09:00 - 18:00
Tuesday	09:00 - 18:00
Wednesday	09:00 - 18:00
Thursday	09:00 - 18:00
Friday	09:00 - 18:00
Saturday	10:00 - 16:00