Kyiv Tourguide Olena Klimova

27/04/2024

Історія пісні - плине кача

Року 1939 Дезидерій Задор разом із двома товаришами вирушив на Закарпаття у фольклорну експедицію. У селищі Воловець він записав тужливу пісню - монолог чоловіка, що звертається до своєї матері: “Плаве качка по Тисині, мамко моя, не лай мені”. Матеріали вийшли друком в Унґварі 1944 року. Книжка називалась “Народні пісні підкарпатських русинів”. Упорядники помістили пісню у розділ “Родинно-побутові”. Через 15 років Віра Баганич записала цю саму пісню від своєї матері. Жінка зазначала, що на її рідній Воловеччині “Пливе кача…” вважали емігрантською. Верховинці співали її, коли виїжджали до чужих країв на заробітки.

Є багато версій походження пісні “Пливе кача…”. Її представляли то як лемківську народну, то як баладу, то як стрілецьку. Проте серед численних видань лемківського фольклору немає жодного запису, бодай близького до цього тексту. Так само немає їх в академічному виданні корпусу українських балад і серед вичерпних записів стрілецьких пісень. У 1986 році “Пливе кача…” потрапила до репертуару львівського BIA “Ватра”, у 2000 році в альбом “Наші партизани” - проєкт Тараса Чубая і гурту “Скрябін”. Однак найвідомішим став варіант від вокальної формації “Піккардійська Терція”.

На Революції Гідности “Пливе кача…” вперше пролунала 26 січня 2014 року на вшануванні перших жертв сутичок з охоронцями режиму - Сергія Нігояна, Михайла Жизневського і Юрія Вербицького. А вже 21 лютого пісня звучала на прощання з Небесною Сотнею. ”Під мелодію “Пливе кача” до сцени на руках виносили труни із загиблими майданівцями, - пригадує 21 лютого 2014 року активіст Олександр Лунько. – Здавалося, ніби ці труни дійсно пливуть площею. Тужливий плач-діалог матері й сина емоційно точно відповідав психологічному стану всіх присутніх. Я чув цю пісню від багатьох наших виконавців, але тоді вона прозвучала особливо моторошно і водночас потужно”.

Більше про автора, зміст пісні й події Революції Гідності читайте у новому номері журналу “Локальна історія”.

Придбати → https://shop.localhistory.org.ua/product/majdan-1-2024/

28/12/2023

What is tye Ukrainian Christmas like?

26/12/2023

Діти та війна … кого вивезли вороги і що за цим стоїть

Тривалий час не могла відповісти на запитання: «Чому окупанти вивозять наших дітей?» Їм що, мало своїх? Це такий вид знущання? Різновид підлості? Прояви хворої уяви чи показова гра в добродія, який нібито рятує світ від зла? Думка боліла, бентежила, не давала спати, аж поки не прочитала книгу Марші Форчук Скрипух «Викрадене дитя».
Ні для кого не секрет, що російський тиран мавпує гітлера та рухається згідно його філософій, звичок і правил. Влаштовує на кшталт Другої світової й катівні, і пограбування, і український голокост. Але ми забули (або й не знали) ще про один злочин. Німці вивозили до Німеччини українських дітей. З якою метою? Щоб очистити власну хвору кров. Скільки було відірвано від родин – ніхто вже не порахує. Може три тисячі, може п’ятдесят чи навіть двісті п’ятдесят тисяч. Викрадали малюків з України, Польщі та Чехії. Звісно, забирали насильно. Батьків, які чинили опір – розстрілювали. Ініціатором германізації виступав такий собі дядько на ім’я Генріх Гіммлер. Саме він на базі будинків материнства «Лебенсборн», в які незаміжні німецькі дівчата зносили своїх небажаних доньок та синів, влаштував адаптаційні центри. Спершу штат спеціалістів визначав «расову цінність дитини» за 62-ма пунктами. Майбутній арієць мав мати «правильну» форму черепа, блакитний колір очей, світле волосся та міцне здоров’я. Кволих та хворобливих відправляли до концтаборів або відразу вбивали. «Расово чистих» – зомбували (перевиховували), давали нові імена, малювали документи, навчали німецької й лише потім «вживляли» в родини. Баварські чи бранденбурзькі фрау й гадки не мали, звідки прибуло маля. Колишні Петрики та Софійки були надто малими, щоб запам’ятати, хто вони та звідки.

Подібне відбувається й сьогодні. Країна-агресор масово вивозить наших дітлахів, щоб «імплантувати» їх у депресивні російські родини. (Дев’ятнадцять тисяч записані поіменно, але таких може бути в десять разів більше) Ніхто не знає, що з ними відбувається. Як вони живуть, що їдять, на яких ліжках сплять. Хто їм співає колискові та готує улюблений морквяний пиріг. Хто втішає, та чи здатні ті люди на любов та співчуття? Але ні в кого не виникає сумніву, що в першу чергу їх «сортують», а потім вчать ненавидіти Україну. Перепрошивають мозок, русифікують, виховують покірність перед владою та змушують вставати в момент виконання гімну. Благо, мають багатий досвід у подібній справі. Окрім того, переслідують «високу мету» – оздоровити хвору російську генетику. Адже в країні кожен третій відбував покарання в тюрмі, а алкоголізм настільки розповсюджений, що у венах вже давно не кров, а дешева горілка. Звісно, слід пустити свіжу плазму та хоч якось припинити мутації генів та хромосом. Влити свіжий запал та енергію. Ось тільки не врахували головне: хворі душі не лікуються. Зцілити можна поранений палець чи збите коліно. Вилікувати є всі шанси ячмінь на оці, кашель, цистит, лишай, алергію, геморой, а от коли уражені ненавистю мозок та душа – це вже навряд чи загоїться. Хоч «прикладай до ран» українських дітей, хоч благодать святого духа.

На фото – Меморіал в селищі Лідиці (Чехія). Дітям, яких вивезли і вбили нацисти в 1942 році.

Книжка, що справила враження – «Викрадене дитя», авторка Марша Форчук Скрипух: woman-in-book.com/vykradene-dytia

06/11/2023

Кавові традиції у Хотині

03/03/2023

Wednesday Dance Tutorial