24/03/2018
Afiyet olsun всім хто збирається вечеряти, (на турецькій це "смачного")
А наш перший день в цій сонячній країні продовжується!
Туреччина зустріла дрібним весняним дощиком, температурою +13, зеленими лугами і горами по яким розсипали, як намистинки перлів біло-рожеві дерева в цвіту. По відчуттям зараз тут кінець квітня.
І так приємно, що тіло не зжимається від холоду. Кайфуємо!
Далі був автостоп, (перший, після майже пів року перерви) 320 км дороги, і декілька годин спілкування з місцевими.
Знову і знову хочеться відмітити те, наскільки добрі і гостині тут люди.
Стоїмо собі край дороги, ловимо "своє" авто, як тут через дві смуги біжить до нас, махає чоловік. Виявилось власник кафе. Побачив нас з далеку і прибіг запросити поснідати. Просто так, не за гроші, просто жест добра. Познайомив з дружиною, батьком, розповів про свій сімейний бізнес, а ми йому трохи про себе. Подякували, розійшлись, він працювати, а ми їхати далі.
Тут "форд", а в ньому пара, чоловік і дружина, милі, привітні, познайомилися, розговорились. Хоча як? Само собою якось! Бо ми ж не знаємо турецького, вони англійського, але це не так сильно обмежує, як може здаватися.
Проїхавши разом 100км вони відмовились так просто відпустити нас, запросили на чай!
ЧАЙ це не просто так, це традиція, турецький чай п'ють ВСІ. П'ють багато і часто, в прикуску з "сімітами" - це такі національні бублики в кунжуті.
А чаювали ми не аби де! Минувши з десяток звичайних кафешок вздовж дороги в якийсь момент зрозуміли, що нас везуть в особливе місце! Маленьку, затишну, вуличну чайовню біля "медресе". Подумалось, що це якась культова чайовня, про яку знають тількі місцеві. Без вивіски, шуму і гаму. Все просто.
Далі був знову дощик, ще дорога і зустріч з друзями.
Гарного вечора! А ми пити чай. :)