28/07/2023
Моєму вчителю сьогодні було б 99 років!
Він народився 28 липня 1924 року.
Володимир Антонович Овсійчук - український мистецтвознавець.
Він академік, професор доктор наук, але для мене це була людина яка визначила мій шлях в житті як мистецтвознавця. Мені дуже приємно було чути від академіка Степан Павлюк що Овсійчук називав мене найкращим своїм учнем, я горджусь цим. Я теж вважаю Володимира Антоновича своїм вчителем, по при те, що я офіційно в нього не вчився.
Моє знайомство з Овсійчуком відбулось в середині 90-х років, коли він почав викладати історію мистецтва в Острозькій академії. Познайомила нас Ярослава Віталіївна Бондарчук.
Тоді часто після пар ми забирали його до себе і багато говорили. Так як я живу біля вокзалу, то до поїзда на Львів Володимир Антонович проводив у мене вдома.
Цікаво було коли він перший раз потрапив до мене в квартиру, то ще з коридору побачив на стіні в залі роботу Юрія Нікітіна "Пієта" яку він виконав в стилі італійського проторенесансу. Овсійчук здалеку так і подумав що це старовинна роботу і з окликом "Джотто" він підійшов до стіни і зрозумів що то дуже вдала стилізація. Він навіть трохи образився, бо надіявся що то оригінал.
Довгими вечорами очікуючи поїзд, ми спілкуватися на різні мистецтвознавчі теми і це був найкращий мій університет (під ногами в нас крутилася маленька Nata Kushniruk , мабуть тому й вона теж стала мистецтвознавицею :) ) Так багато різнорідної інформації просто на лекції не отримаєш і в книжці не прочитаєш.
Крім мистецтва Володимир Антонович розповідав і про себе.
Найперше про те, як в 1939 році він з радянської сторони перейшов до Острога після того як Остріг окупували радянські війська у вересні місяці.
Школяр Володька тоді хотів подивитися як живе "загниваючий запад". І попри те що в школах казали що в буржуазній Європі погано, всі розуміли що не все так просто.
Володька вже тоді мріяв мати гарні книжки по мистецтву та історії. Він розумів що в Острозі, місті яке було під Польщею, мають бути книги. Тому він вдався до певної авантюри і пішки пішов до Острога. Добре що дорога була не такою вже й далекою. Село Овсійчука знаходилося за 20 кілометрів від Острога на Славутчині.
Коли восьмикласник Володька потрапив до Острога, то тут його здивувало все. І те що в місті чисто і гарно, і те що є багато магазинів і в магазинах все є. Навіть зайшовши в магазин хлопчик почув розмову покупців і продавця. Покупці хотіли купити якусь річ зеленого кольору, а в наявності річ була червоного кольору. То продавець подивившись каталог сказав що це не проблема і такого кольору річ довезуть до Острога з Парижу за два тижні. Люди в Острозі не розуміли, що вже немає ні Парижу, ні Європи, що все буде за талонами продаватися і сірого кольору.
Якраз на сірості Славути і кольоровості Острога Овсійчук кожного разу наголошував. Він розповідав що в Славуті люди одягнуті у все сіре, а в Острозі жінки одягали кольорові сукні й у них на шляпках були кольорові пір'їни з якихось птахів.
Походивши по Острогу і не можучи нічого купити, Володька зайшов до музею Йосипа Новицького і той його так вразив своєю екскурсією, що хлопчина відтоді почав мріяти стати музейником і мистецтвознавцем.
Потім була війна, а в 1944 році совєти забрали в армію і Володимира Антоновича.
Тоді їх славутчан прямо в цивільне одягнутих, з одним карабіном на двох, і з цеглиною в руці того хто не отримав зброї відправили наступом на німецькі позиції. Німці на цих хлопцях мали вистрілити боєкомплект, а тоді вже йшли навчені регулярні війська. Овсійчук вижив у першому бою, тому йому дали обмундирування і навчили стріляти з гвинтівки. Таким чином Володимир Антонович дійшов до Чехії де був поранений вже у 1945 році.
Про війну Овсійчук не багато розповідав. В основному розказував як йому вдалося від радянських солдат врятувати картину 18 століття, на якій була зображена оголена жінка. Солдафони сприйняли її як порнографію і хотіли порвати та постріляти її. Володимир Антонович розповів що це мистецтво і на його здивування солдати віддали картину власниці німкені. Правда самим німкеням в більшості врятуватися не вдалося. Овсійчук розповідав про ті звірства які чинили над жінками радянські солдати гвалтуючи і вбиваючи їх. Зупинити цих варварів Володька не міг. Він врятував лише ту німкеню в якої солдати забрали картину оголеної жінки, бо сказав що ця німкеня буде його. Та жінка була старша за Овсійчука і в них ніякого сексу не було, це просто треба було таким чином рятувати жінку.
Мало хто знав що Овсійчук ще й прекрасний живописець. Він щороку дарував мені на день народження свої картини, а потім взагалі віддав більше 70 розуміючи що вже не довго йому залишилося жити. Ці останні я передав до Острозької академії.
Такої колекції більше ніде немає. Сьогодні всі бажаючі можуть оглянути роботи митця в "Центрі мистецтвознавства імені В. Овсійчука" в Острозькій академії.
Овсійчук виховав декілька поколінь художників які роз'їхалися по всьому світу. Про його лекції з "кольорознавства" я постійно чую позитивні відгуки від усіх його учнів.
Шкода що підручник з "теорії кольору" авторства В.Овсійчука так і не побачив світ. Ми з Володимиром Антоновичем обговорювали щоб видати підручник в Острозькій академії. Я вже перечитував рукописи, частину з текстів вже було набрано, але хвороба і смерть не дали можливості видати цю книгу.
Надіюсь що нове покоління мистецтвознавців, що працюють в Інституті народознавства академії наук України, зможуть впорядкувати і видати цей підручник.
Помер професор 26 липня 2016 року.
